Як нафта з Росії стала яблуком розбрату між Індією та США: аналітика нафтової дилеми Делі
На тлі нової ескалації у відносинах між США та Індією президент Дональд Трамп відкрито звинуватив Делі у сприянні російській агресії проти України. Головним аргументом став безпрецедентний обсяг закупівель російської нафти, які дозволяють Індії отримувати вигоду від дисконтів, а Москві — фінансувати війну.
Трамп оголосив, що з 1 серпня 2025 року індійські товари оподатковуватимуться митом у 25%, що перевищує рівень для інших азійських експортерів. Але на цьому глава Білого дому не зупинився: він пообіцяв "суттєві додаткові санкції" саме через енергетичні зв’язки Індії з Кремлем. Цей крок фактично зірвав багатомісячні торговельні перемовини щодо скорочення $44-мільярдного дефіциту США.
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну західні країни запровадили обмеження на імпорт російської нафти, зокрема цінову стелю у $60 за барель. Але Індія — як і Китай — відмовилась приєднуватися до санкцій. Результат не змусив себе чекати: з частки у 0,2% імпорту нафти до 2022 року частка Росії в індійському енергобалансі зросла до понад 45%.
У пік закупівель у 2023 році Індія імпортувала понад 2 млн барелів на день. Протягом двох років країна купувала нафту практично безперервно, формуючи один із ключових напрямів російського енергетичного експорту.
Чому Індія купує саме російську нафту?
Причина банальна — дешевизна. Санкції на Заході обмежили ринки збуту для Росії, тож вона змушена продавати сировину зі знижками. Індія, яка має швидко зростаючу економіку та статус найбільш населеної країни світу, не має власних значних покладів і потребує великих обсягів імпорту.
Ці поставки стали взаємовигідними: Москва отримує стабільні прибутки, нехай і зі знижкою, а індійські НПЗ, зокрема найбільший у світі Jamnagar, переробляють нафту й експортують вже дизель та пальне в Європу, Африку та Азію — за ринковими цінами.
Однозначно — великі індійські компанії. Найбільший вигодонабувач — корпорація Reliance Industries, яка володіє Jamnagar. Її акції зросли на 34% із початку війни, тоді як американська Exxon Mobil залишилася майже без змін. Бізнес на переробці санкційної нафти виявився надприбутковим.
Після завершення виборів Трамп знову активізував політику торговельного тиску. Але на відміну від 2019 року, коли мова йшла про тарифні війни, нині йдеться про підтримку глобального тиску на Росію. Заява Трампа — політичний сигнал: Вашингтон не готовий закривати очі на торгівлю, що фінансує російську військову машину.
Водночас Пекін, який купує не менше нафти з РФ, не зазнає подібного тиску. Очевидно, що Індія, як демократія та партнер США у форматах Quad та Indo-Pacific, має більше моральних зобов’язань у системі західних альянсів.
Як Індія реагує?
Офіційний Делі назвав вимоги США "неприйнятними та невиправданими". Індія не визнає вторинні санкції й підкреслює, що діє у власних національних інтересах. Уряд вказує на те, що жодних міжнародно-правових зобов’язань на себе не брав, а світовий ринок — це вільна зона економічного вибору.
Наразі це малоймовірно. По-перше, інфраструктура індійських НПЗ налаштована на обробку саме російської сировини. По-друге, альтернативи — дорожчі. По-третє, політичний тиск із боку США лише ускладнює відносини, але не формує зрозумілий енергетичний замінник.
Аналітики компанії Kpler, яка відстежує поставки, попереджають: повний розворот від російського імпорту буде "дорогим, технічно складним і політично болючим".
