Протести в Ірані, що стартували 28 грудня на хвилі інфляції та падіння ріала, переходять у нову фазу — влада публічно сигналізує про готовність посилити репресії. У суботу силовики говорили мовою «червоної лінії», а не компромісу.
Корпус вартових ісламської революції (КВІР) заявив, що заворушення — справа «терористів», які нібито атакують бази й відділки, і пообіцяв берегти систему. Паралельно регулярна армія оголосила, що «захищатиме стратегічну інфраструктуру».
Інтернет-блекаут робить картину фрагментованою: відео з Тегерана, Решта, Тебриза, Шираза та Кермана з’являються уривками, а перевірити їх важко. Але навіть за умов темряви мереж видно: вулиця не стихла, а розширюється.
За попереднім аналізом Дейком, відключення зв’язку в Ірані — не лише цензура, а й підготовка до жорсткішого сценарію: коли важче координувати протест і документувати насильство, простіше «очистити» площі без політичної ціни в реальному часі.
На землі зростає рівень насильства. Державні медіа повідомляли про підпал муніципальної будівлі в Караджі й називали учасників «порушниками». Телебачення показувало поховання силовиків, які, за версією влади, загинули в сутичках у кількох містах.
Опозиційний спектр теж радикалізується. Реза Пехлеві, син останнього шаха, закликав перетворити протести на повстання і «утримувати центри міст». Його вплив у країні важко виміряти, але як символ альтернативи режиму він звучить дедалі гучніше.
Водночас саме поява «монархічної» риторики дає режиму зручну рамку: представляти вуличну мобілізацію як змову «іноземців» і «реставраторів». Влада традиційно грає на страху хаосу, повторюючи: падіння системи дорівнює розпаду держави.
Найчутливіший показник — статистика жертв і арештів. За даними правозахисної мережі HRANA, загинули щонайменше 50 протестувальників і 15 представників силових структур, затримано близько 2 300 людей. Ці цифри можуть уточнюватися, але масштаби вже великі.
Додаткові сигнали надходять від напівофіційних джерел. Tasnim повідомляв про арешт 100 «озброєних бунтівників» у Бахрестані біля Тегерана. Такі формулювання в іранській практиці часто означають підготовку до показових процесів і тяжчих вироків.
Найнебезпечніше — свідчення про застосування бойових набоїв. Reuters цитував очевидця на заході країни, який говорив про стрілянину КВІР у його районі. Інші медики описують переповнені лікарні та тяжкі травми, включно з пораненнями від вогнепальної зброї.
Паралельно з внутрішньою ескалацією зростає зовнішній тиск. Дональд Трамп написав у соцмережах, що Іран «дивиться на свободу» і США «готові допомогти». Це звучить як моральна підтримка, але в Тегерані прочитають як загрозу втручання.
Іранська верхівка вже готує контраргумент. Хаменеї раніше звинувачував протестувальників у роботі «на догоду Трампу» й називав їх «найманцями іноземців». Цей наратив дозволяє легітимізувати репресії, навіть якщо причиною бунту стали ціни й зарплати.
Зі США, за даними Reuters, ситуацію описують як «гру на витривалість»: опозиція тисне, чекаючи втечі або переходу частини еліт, влада ж намагається засіяти страх так, щоб не дати Вашингтону формального приводу для інтервенції. Це небезпечний баланс.
Саме тут виникає дилема режиму: надмірна жорстокість може підштовхнути міжнародну ізоляцію й нові санкції, але м’якість — розхитати силовий каркас. Інтернет-блекаут, масові арешти й теза про «терористів» схиляють чашу до силового рішення.
У протестів, своєю чергою, інша дилема: як зберегти масовість під репресіями й відсутністю зв’язку. Поки що вони тримаються на локальних осередках, університетських мережах, ринках і «сусідській» координації, яку складніше відрубати наказом.
Економічний корінь нікуди не зник. Вибух почався з інфляції та валюти, але швидко став політичним — вимогою кінця клерикального правління. І саме такі «перетворення» протесту влада зазвичай вважає точкою, де потрібна демонстративна кара.
Раніше Дейком детально пояснював, чому падіння ріала стало тригером і як «ціновий» гнів зшив бідні регіони з міською середньою верствою — це й робить нинішню хвилю незручною для режиму. https://daycom.com.ua/news/shho-treba-znati-pro-protesti-v-irani-ekonomika-zirvala-zapobizniki-rezimu
Найближчі дні визначать, чи наважиться Тегеран на «велику зачистку». Ознаки вже є: посилення КВІР на місцях, арешти «озброєних», розмови про охорону інфраструктури, а також інформаційна підготовка суспільства до того, що жорсткість — «неминуча».
Окремий ризик — ефект доміно в провінції. Якщо силовики надто тиснутимуть у малих містах, протест може перейти у форму довгої підпільної непокори: страйки, саботаж, точкові сутички. Це не дає швидкої перемоги нікому, але виснажує державу.
Виходу «без втрат» вже не існує. Режим може тимчасово заглушити вулицю, але економічна криза й дефіцит довіри залишаться. Протест може не скинути систему зараз, але здатен змусити її жити в режимі постійної тривоги — а це інший тип нестабільності.
