Все почалося з низки тривожних телефонних дзвінків. Спочатку дзвонили сільському лікарю, потім голові місцевої громади. На іншому кінці дроту чоловік, який назвався ізраїльським офіцером, заявив, що мешканці мають 45 хвилин, щоб зібрати свої речі й залишити село, інакше їхнє життя буде під загрозою.
«Ми сказали їм, що в нашому районі немає Хезболли», — розповідає Ракаш Ашлар, батько двох дітей, який у вівторок утік із ліванського села Айн Ебель. Їхня маленька християнська громада розташована лише за кілька миль на північ від ізраїльського кордону.
Але чоловік із грубим голосом не хотів слухати.
У вівторок, коли Ізраїль почав наземне вторгнення до Лівану, Айн Ебель став одним із понад двох десятків населених пунктів уздовж кордону, яким ізраїльські військові наказали евакуюватися. Хоча Хезболла, шиїтське угруповання Лівану, фактично контролює значну частину півдня країни, цей регіон усе ще всіяний християнськими, друзькими та сунітськими громадами, які не підтримують угруповання.
Більшість будинків у Айн Ебелі вже були порожніми: жінки та діти втекли ще кілька місяців тому. Мешканці добре пам’ятали, як село опинилося під обстрілом у 2006 році, коли Ізраїль і Хезболла вели повномасштабну війну. Тоді жителі були в облозі й майже три тижні не мали хліба.
Цього разу у селян було три варіанти: залишитися, спробувати дістатися Бейрута або втекти до сусіднього села Рмайш, яке не отримувало наказу евакуюватися, і знайти прихисток у монастирі Пресвятої Діви Марії. Більшість вважали Рмайш найбезпечнішим місцем, і незабаром машини почали гудіти вулицями, коли люди намагалися дістатися монастиря за кілька миль від села.
72-річний священник з Рмайша, Наджиб аль-Аміль, повідомив, що у вівторок монастир прихистив сотні мешканців Айн Ебеля. Пізніше більшість із них евакуювала Ліванська армія та Червоний Хрест до Бейрута, хоча десятки людей залишилися в монастирі на ніч, боячись опинитися під обстрілами, якщо вирушать у дорогу.
«Вони переживають», — каже пан аль-Аміль. «Ми намагаємося полегшити їхній біль».
За повідомленням державного інформаційного агентства Лівану, рано в середу ізраїльський удар забрав життя трьох людей із сусіднього християнського села Дебель — подружжя та їхнього сина. Вони загинули під час атаки на їхній будинок.
У столиці Лівану, Бейруті, мешканці Айн Ебеля зараз розмірковують, коли й чи взагалі зможуть повернутися до своїх рідних місць.
«Коли я повернуся? Не знаю», — зізнається пан Ашлар. «Ми не знаємо, коли знову побачимо свої будинки. Це може тривати тиждень, місяць, рік — або навіть 10 років».
Це почуття розпачу відчувається у містах і селах по всьому південному Лівану, де ізраїльські війська знову масово накопичуються вздовж кордону, уперше за майже два десятиліття.
«Минулої ночі ніхто не спав», — розповідає Дана Кайдоу, мешканка прикордонного містечка Шебаа, яка також отримала схожі телефонні попередження останніми днями. Після того, як в ізраїльському ударі загинуло дев’ять членів родини її сусідів, вона нарешті зібрала речі та залишила своє місто.
«Усі бояться», — каже вона.
У той час як Ліван все ще оговтується від економічної кризи й політичної нестабільності, багато хто не знає, як довго триватиме цей новий виток насильства. Ізраїльські війська продовжують наступати, а спільноти, які раніше вважалися безпечними, тепер змушені тікати. Мешканці Айн Ебеля та інших сіл півдня Лівану з болем спостерігають, як знову руйнуються їхні домівки та життя, не знаючи, чи зможуть вони колись повернутися до свого рідного краю.
