Попри спротив Віктора Орбана, в Єврокомісії все частіше говорять, що вступ України до ЄС – неминучий. Євроінтеграція стає не лише політичним вибором, а й ключовою гарантією безпеки для всієї Європи, яка воює з путінською агресією.
Європейський комісар з питань розширення Марта Кош під час візиту на пошкоджену ТЕС на заході України заявила те, що де-факто давно визнають у Брюсселі: членство України в ЄС є неминучим. На її думку, це не лише логічний етап євроінтеграції України, а й політичний «якір безпеки» для всього континенту.
Кош підкреслила, що розширення ЄС на Схід має прямий безпековий ефект: «На території Європейського Союзу ніколи не було війни». Для Києва це звучить як чіткий сигнал: повноцінне членство України в ЄС – найкраща довгострокова гарантія від нових атак з боку Росії та від реваншистських амбіцій Кремля.
При цьому комісарка продемонструвала впевненість, що вето Угорщини не зірве переговори про вступ до ЄС. Віктор Орбан роками блокує рішення щодо України, прикриваючись війною та питаннями енергетики, але в Брюсселі дедалі частіше дають зрозуміти: майбутнє євроінтеграції України не залежатиме від однієї столиці.
«Я не хвилююся. Я хвилювалася б, якби були реальні причини», – наголосила Марта Кош, фактично знецінюючи аргументи Орбана. На її думку, реформи в Україні – це те, що дійсно визначатиме темп руху до ЄС, а не політичний торг Будапешта навколо російської нафти та газу.
Вона прямо сказала: «Ми не потребуємо Орбана, щоб провести реформи, необхідні для членства України в ЄС». Такий меседж демонструє зміну балансу сил: там, де раніше окремі лідери могли тримати в заручниках переговори про вступ до ЄС, тепер формується консенсус, що майбутнє України – це справа всієї Європи.
Офіційний Київ декларує, що хоче завершити шлях до ЄС до кінця десятиліття. Для українського суспільства євроінтеграція України – це не абстрактна геополітика, а відповідь на чотири роки повномасштабної війни, сотні зруйнованих міст і мільйони людей, які повторюють просту формулу: «Україна – це Європа».
Водночас шлях до ЄС і НАТО розходиться. Перспективи натівської інтеграції залишаються туманними: ключові союзники уникають чітких термінів вступу, апелюючи до триваючої війни. Саме тому членство України в ЄС дедалі більше сприймається як реалістичний, конкретний трек безпекових гарантій, який можна пришвидшити через реформи.
Кош наголосила: «Чим швидше будуть проведені потрібні реформи, тим швидше піде процес». Йдеться про верховенство права, боротьбу з корупцією, реформу судів та енергетики. Для України це прямий стимул: внутрішні зміни стають не лише вимогою МВФ чи донорів, а ключем до доступу до ринку ЄС і політичної ваги в європейських інституціях.
Показово, що про «неминучість» членства Україна почула не в затишній залі Брюсселя, а на руїнах теплової електростанції. ТЕС компанії DTEK – одна з шести, які зазнали серйозних ушкоджень внаслідок ракетних і дронових ударів Росії по цивільній енергетичній інфраструктурі. Тут війна не є абстракцією, а фізичною реальністю.
Оператор турбіни Андрій описав момент атаки як поєднання диму, вибухів і повної дезорієнтації. Пошкоджене обладнання, пара, кипляча вода, відсутність зв’язку з колегами – це щоденна ціна, яку Україна платить за енергетичну безпеку і незалежність від російських ресурсів. Саме тому тема відбудови енергетики України так тісно пов’язана з євроінтеграцією.
Для ЄС це теж питання самозахисту. Чим глибше інтегрована енергетична система України до європейських ринків, тим менший вплив Кремля на газові та нафтові потоки, тим складніше Москві використовувати енергетику як зброю. Путінська війна проти України змусила Брюссель побачити, що без Києва не існує повноцінної європейської безпеки.
Кош відкрито згадала про помилкові розрахунки Кремля. Путін очікував, що Росія захопить Україну за тиждень, але війна триває вже майже чотири роки, і саме українці демонструють, що готові воювати скільки потрібно. «Ви вже переможці», – сказала комісарка, натякаючи, що стратегічний провал Москви вже очевидний.
З точки зору ЄС, кандидатство України в ЄС виявилося стрес-тестом для самого Союзу. Він мусив навчитися ухвалювати рішення в умовах війни, енергетичної кризи та внутрішнього скепсису. Але реальність виявилася сильнішою за страхи: підтримка України, санкції проти Росії та розширення ЄС стали частиною нового стратегічного курсу.
Угорський прем’єр Віктор Орбан намагається грати на межі, вимагаючи для себе особливих умов – чи то щодо закупівель російської нафти і газу, чи то щодо нових санкцій США проти енергетичного сектору Кремля. Проте навіть його гучні заяви дедалі більше сприймаються як тактичний шум, а не здатність заблокувати історичні рішення.
Для України це не звільняє від відповідальності. Щоб перетворити «неминучість» на реальність, Київ має показати, що реформи в Україні – не лише на папері. Ідеться про демонтаж олігархічного впливу, реальну незалежність судів, прозору енергетичну політику та передбачувані правила для бізнесу, який орієнтується на ринок ЄС.
Водночас Брюссель бачить ще одну сторону. Україна – це не лише країна, що потребує допомоги й відбудови. Це також величезний потенціал для європейської економіки, аграрного сектору, оборонної промисловості та відновлюваної енергетики. Саме тому в дискусіях про майбутнє Європи Україна дедалі частіше фігурує як актив, а не як тягар.
Глибша євроінтеграція України посилює і східний фланг НАТО, навіть якщо формальне натівське членство відкладається. Узгоджені стандарти, спільні закупівлі озброєння, політична синхронізація рішень роблять українську армію де-факто частиною західної системи безпеки. Це ще один аргумент, чому європейська безпека немислима без Києва.
Для українських енергетиків, які відновлюють ТЕС після ударів, слова Марти Кош про «найстійкішу націю у світі» – не просто комплімент. Це визнання, що відбудова енергетики України стане спільним європейським проєктом. Модернізація генеруючих потужностей, інтеграція в європейську мережу, інвестиції в «зелену» енергетику вже сьогодні прописуються у планах відновлення.
На політичному рівні це означає перехід від логіки «допомоги у війні» до логіки «спільного майбутнього». Коли в Брюсселі говорять, що членство України в ЄС неминуче, йдеться не про аванс, а про розуміння: без Києва неможливо побудувати стійку архітектуру безпеки та енергетичної незалежності від Росії.
Для Путіна це – стратегична поразка. Його війна проти України мала заблокувати розширення НАТО і ЄС на Схід, але в результаті прискорила обидва процеси, хоч і в різних форматах. Україна отримала кандидатство в ЄС, масштабну військову підтримку і політичне визнання як ключовий елемент європейської безпеки.
Фактично Україна вже сьогодні частково живе за правилами ЄС – від енергоринку до цифрової інтеграції. Формалізація членства України в ЄС лише закріпить те, що склалося де-факто. І саме тому Марта Кош може дозволити собі казати про «неминучість» так спокійно: історична траєкторія вже визначена, питання лише в тому, наскільки швидко країна пройде шлях реформ.
У підсумку зустріч єврокомісара з українськими енергетиками на зруйнованій ТЕС символізує нову реальність. Євроінтеграція України, відбудова енергетики, посилення європейської безпеки й стримування Росії – це вже один спільний сюжет. І в цьому сюжеті навіть найгучніші заперечення Орбана виглядають тактичним епізодом, тоді як стратегічний фінал відомий: Україна в ЄС.
