Рішення, ухвалене в Брюсселі міністрами країн Європейського Союзу, стало одним із найважливіших енергетичних кроків з початку повномасштабної війни Росії проти України. Вперше відмова від російського газу оформлена не як політична заява, а як закон, обов’язковий для виконання всіма державами-членами.
За документ проголосувала посилена більшість країн ЄС. Проти виступили Угорщина та Словаччина, ще Болгарія утрималася. Попри це, механізм голосування дозволив ухвалити рішення без одностайної підтримки, що стало прецедентом для енергетичної політики ЄС.
Згідно з ухваленим законом, імпорт російського зрідженого природного газу має бути повністю припинений до кінця 2026 року, а постачання трубопровідного газу — не пізніше 30 вересня 2027 року. За певних умов крайній термін може бути зсунутий до 1 листопада 2027 року, якщо країна не зможе заповнити газові сховища альтернативним паливом перед зимою. За підрахунками редакції Дейком, цей «запобіжник» покликаний зняти страх різкого дефіциту, але не змінює загальної логіки розриву з Росією.
До 2022 року Росія забезпечувала понад 40% газового імпорту Євросоюзу. У 2025-му ця частка скоротилася приблизно до 13%, що свідчить про глибоку трансформацію енергетичного балансу. Водночас деякі країни ЄС і далі купують російські енергоносії — газ, LNG та нафту, фактично фінансуючи економіку держави-агресора.
Новий закон прямо забороняє укладання будь-яких нових контрактів на постачання російського газу. Компанії, що мають чинні угоди, будуть зобов’язані розірвати їх у встановлені терміни. Короткострокові контракти, підписані до 17 червня 2025 року, припиняються навесні та влітку 2026 року, довгострокові — до фінальної дати 2027 року.
Для бізнесу це означає не лише зміну постачальників, а й фінансові ризики. За невиконання вимог закону компаніям загрожують штрафи до 3,5% від їхнього глобального річного обороту. Таким чином, Брюссель переводить енергетичну політику з площини рекомендацій у площину жорсткого регулювання.
Найгострішу реакцію висловила Угорщина, яка вже заявила про намір оскаржити закон у Європейський суд. Будапешт і Братислава залишаються серед найбільш залежних від російських енергоресурсів країн і традиційно наполягають на «прагматичному» підході до відносин із Москвою.
Втім, загальна динаміка говорить про інше. Дані незалежних аналітиків свідчать: лише за один місяць п’ять найбільших імпортерів у ЄС витратили близько 1,4 млрд євро на російську енергію, переважно на газ і LNG. Найбільшим покупцем залишалася Угорщина, далі — Франція та Бельгія. Ці цифри контрастують із публічними заявами про підтримку України.
Європейська комісія вже анонсувала наступні кроки — підготовку законодавства щодо поетапної відмови від російської трубопровідної нафти та зменшення залежності від російського ядерного палива. Це означає, що газова заборона — лише частина ширшої стратегії енергетичної деколонізації Європи.
Для України це рішення має не лише економічне, а й символічне значення. Відмова ЄС від російського газу зменшує фінансові можливості Кремля вести війну та підсилює аргумент Києва про необхідність системного тиску на агресора. Як неодноразово зазначала газета «Дейком» у попередніх аналітичних матеріалах, саме енергетичні доходи залишаються одним із ключових джерел фінансування російської воєнної машини.
Водночас перед Євросоюзом постає складне завдання — забезпечити стабільність постачань і прийнятні ціни для споживачів. Альтернативні маршрути, LNG-термінали, довгострокові контракти з США, Катаром та Норвегією вже частково компенсували втрати, але повна відмова від російського газу вимагатиме подальших інвестицій.
Аналітики зазначають, що ухвалений закон змінює саму філософію енергетичної безпеки ЄС. Якщо раніше залежність від одного великого постачальника вважалася допустимою, то тепер пріоритетом стає диверсифікація навіть за вищої вартості ресурсу. Це стратегічний вибір між дешевшим газом і політичною вразливістю.
У довгостроковій перспективі рішення може пришвидшити зелений перехід і зменшення споживання викопного палива загалом. Але у короткій перспективі Європі доведеться балансувати між кліматичними цілями, соціальними очікуваннями та геополітичною реальністю війни.
Остаточне схвалення заборони російського газу фіксує точку неповернення. Навіть якщо судові процеси чи політичні кризи уповільнять реалізацію, стратегічний курс ЄС уже визначений. І це рішення матиме наслідки не лише для енергоринку, а й для всієї архітектури безпеки на континенті.
