Європейський Союз виступив з жорсткою дипломатичною позицією у відповідь на ідею адміністрації Дональда Трампа «обнулити» злочини Росії у рамках мирної угоди. Єврокомісар з питань правосуддя Майкл Макґрат наголосив, що будь-яка амністія Путіна та російського керівництва буде не лише несправедливістю щодо жертв, а й прямим стимулом для нових агресій. Ця позиція дедалі виразніше контрастує з прагненням Трампа укласти угоду з Кремлем шляхом поступок та економічної реінтеграції РФ.
Макґрат прямо заявив, що історія не пробачить спробу «стерти кримінальний слід» Росії, і таке рішення створить прецедент повної безкарності. ЄС підкреслює: десятки тисяч задокументованих злочинів, включно з убивствами цивільних в Бучі та Маріуполі, депортацією українських дітей та ударами по житлових кварталах, не можуть бути викреслені політичним актом. Позиція Брюсселя формує важливий юридичний фундамент — воєнні злочини не мають строку давності.
У той час США під керівництвом Трампа демонструють тенденцію до геополітичного прагматизму. Президент неодноразово висловлював симпатію до Путіна, наголошуючи на їхній здатності «добре спілкуватися», і натякаючи на майбутні спільні економічні проєкти. Проект мирного плану передбачає реінтеграцію Росії до G8 та поетапне зняття санкцій, фактично повертаючи Москву у глобальний економічний клуб без юридичної відповідальності за вторгнення.
ЄС наголошує, що не дозволить США одноосібно скасувати європейські санкції — їх зняття є винятковою компетенцією Брюсселя. Серед членів Союзу з’являються внутрішні тріщини: Угорщина систематично блокує нові санкційні пакети, Німеччина — говорить окремими голосами про можливе відновлення газових потоків. Однак домінує стратегічна позиція: будь-який компроміс із Путіним має включати правову відповідальність РФ.
Міжнародні юристи посилаються на прецеденти трибуналів у Гаазі, Нюрнберзі та щодо Югославії. Судова логіка проста: мир може бути укладений політиками, але злочини проти людяності мають бути розглянуті судами. Спроба «витерти дошку» заради дипломатії суперечить основам міжнародного правосуддя і перетворює агресію на економічний інструмент.
Усередині України тема амністії Росії сприймається як пряма загроза національній безпеці. Київ наполягає на обов’язковому переслідуванні відповідальних за депортацію дітей, тортури, сексуальне насильство, страту цивільних і знищення житлових кварталів. У цьому контексті співпадають позиції України та ЄС, що зберігає європейську солідарність.
Одночасно США роблять ставку на швидке завершення війни шляхом компромісу. Вашингтонська логіка: змусити Україну до поступок і нормалізувати відносини з Росією заради стабільності та стратегічного балансу. Але ЄС попереджає: стабільність на основі безкарності — ілюзія. Як сказав Макґрат, «це лише посіє зерна наступної агресії». Історія підтверджує це — поступки Путіну після 2008 та 2014 років призвели не до миру, а до повномасштабної війни 2022-го.
Водночас питання не лише в персональному покаранні Путіна. Міжнародні інституції розглядають відповідальність сотень російських чиновників, офіцерів, губернаторів окупованих територій, а також керівництва армії. ЄС створює спеціальний трибунал для злочину агресії — ідеї, яку США поки що не підтримали. Це загострює етичну дилему: чи може політичний прагматизм переважати над правом і моральною справедливістю.
Тим часом Москва активно підтримує динаміку переговорів США—РФ і намагається виключити з процесу Україну та Європу. Для Кремля це шанс переписати історію: не лише зняти санкції, а й легітимізувати статус-кво окупації. Ізоляція ЄС від переговорів може бути стратегічною метою РФ — але Брюссель відмовляється бути статистом.
Сьогодні питання відповідальності за воєнні злочини є не лише юридичним — воно стає визначальним фактором нового світового порядку. Якщо країна може безкарно знищувати сусідню державу, депортувати її населення і згодом повернутися до бізнесу як ні в чому не бувало — це руйнує саму ідею міжнародної безпеки.
