Виступ NATO у Європарламенті став холодним душем для прихильників ідеї «європейського стовпа» безпекової автономії. Генеральний секретар Марк Рютте заявив прямо: Європа не здатна захистити себе без Сполучених Штатів — і будь-які розмови про повноцінну самодостатність наразі є самообманом. Риторика була жорсткою, але симптоматичною для моменту, коли війна в Україні триває четвертий рік.
Рютте відкинув концепцію окремої «європейської армії» як дублювання можливостей Альянсу. За його словами, така конструкція створить паралельні штаби, бюджети й ланцюги командування, а виграє від цього лише Москва. Цей аргумент звучить не ново, але нині він підкріплений цифрами та часовими обмеженнями війни, що не залишають простору для експериментів.
Ключовий фінансовий меседж Рютте — ціна автономії. Навіть якщо союзники задекларували зростання витрат до 5% ВВП до 2035 року, без США Європі знадобилося б близько 10% ВВП, щоб компенсувати американські спроможності — від ядерного стримування до стратегічних перевезень і розвідки. Для більшості економік це означало б трильйонні рахунки й політичний спротив усередині країн.
На цьому тлі генсек окремо наголосив: Вашингтон залишається відданим колективній обороні. Він навіть приписав Дональду Трампу вирішальну роль у тому, що всі країни НАТО торік досягли мінімуму в 2% ВВП на оборону. Ця теза суперечлива, але вона пояснює прагматизм Рютте — зберегти трансатлантичний зв’язок попри політичні турбуленції.
За попереднім аналізом Дейком, заява Рютте — це не «антиєвропейська» позиція, а спроба зупинити небезпечний дрейф від реальних спроможностей до символічних конструкцій. Європа може й повинна нарощувати власний оборонпром, але робити це всередині НАТО, а не паралельно йому.
Саме тут сходяться дві дискусії: про автономію та про €90 млрд кредиту Європейський Союз для України. Рютте наполіг, що Київ має зберегти гнучкість у закупівлях і не бути зв’язаним жорсткими вимогами «Buy European». Причина проста: сьогодні європейська промисловість фізично не здатна забезпечити весь спектр критичних систем — насамперед ППО.
Обмеження доступу до американських перехоплювачів і систем протиракетної оборони, за його словами, прямо шкодитиме обороні українських міст. Це перегукується з поточними дебатами в Брюсселі, де частина держав прагне спрямувати кошти виключно на власні заводи. Рютте фактично став на бік функціональності проти протекціонізму.
Важливо, що генсек не заперечує потреби розбудови європейського ОПК. Навпаки, він визнає: Європа інвестує й повинна інвестувати більше. Але часовий горизонт цієї політики — роки. Війна ж вимагає рішень «сьогодні», і будь-які закупівельні фільтри мають працювати як винятки, а не як заборони.
Додатковий контекст — напруга довкола Гренландії та недавні заяви Трампа, які сколихнули союзників. Рютте відмежувався від переговорів щодо суверенітету, підкресливши відсутність мандата, і заперечив зв’язок арктичних дискусій із гарантіями безпеки для України. Це сигнал: Альянс намагається розвести кризові треки, не дозволяючи одному зруйнувати інший.
Для Європи дилема стає дедалі чіткішою. Або вона будує «європейський стовп» як доповнення до НАТО — з інвестиціями, спільними стандартами й швидким масштабуванням виробництва, — або ризикує втратити час на політичні суперечки. Рютте фактично окреслив червону лінію: автономія не може зменшувати боєздатність тут і тепер.
Наслідки для України очевидні. Якщо правила €90 млрд стануть надто жорсткими, гроші перетворяться на паперову підтримку без швидкого ефекту на полі бою. Якщо ж збережеться гнучкість, кредит стане реальним мультиплікатором спроможностей — із європейськими заводами, американськими системами й спільними виробництвами.
У ширшій перспективі слова Рютте — це інвентаризація реальності. Європа сильніша разом зі США, а НАТО — це не застарілий формат, а діюча машина стримування. Будувати європейську оборону потрібно, але не ціною розриву трансатлантичної зв’язки.
Підсумок простий і незручний: без США Європа не стане безпечнішою, а лише дорожчою у власній обороні. Тому стратегія на найближчі роки — не «мріяти» про заміну Альянсу, а прагматично зміцнювати його, водночас розширюючи власні виробничі спроможності. Для України це означає шанс отримати необхідне вчасно — а не тоді, коли бюджети й політика нарешті зійдуться.
