Європа фактично опинилася між двома силами — Сполученими Штатами, які під керівництвом Дональда Трампа демонструють небажання гарантувати безпеку континенту, та Росією, яка веде найбільшу війну в Європі після 1945 року. І хоча Україна залишається головним фронтом проти російської агресії, саме позиція США радикально змінює баланс сил. Європейські політики відверто констатують: уперше за всю історію НАТО Вашингтон діє не як союзник, а як держава, що намагається примирити НАТО та Кремль на російських умовах.
Проблема посилюється політичним контекстом: Трамп публічно називає Європу «слабкою» та «застарілою», вимагає припинення підтримки Києва та одночасно намагається досягти порозуміння з Москвою. Для України це означає не лише зниження рівня допомоги, але й появу загрози нав’язаної угоди, що передбачатиме поступки Росії.
Європейські уряди вимушені розбудовувати власний оборонний потенціал, нарощувати бюджет на зброю, шукати нові моделі санкцій проти РФ і паралельно переконувати виборців у необхідності підтримки України. Це найважчий момент для ЄС із часу створення НАТО, адже доля українського фронту визначає майбутнє самої Європи.
Європа мусить діяти швидко й самостійно, навіть якщо Вашингтон більше не виступає гарантом безпеки.
Премʼєр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент України Володимир Зеленський, президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц залишають будівлю після зустрічі за адресою 10 Даунінг-стріт, Лондон, Велика Британія, 8 грудня 2025 — Тобі Мелвілл
Європейські політики відкрито визнають, що Сполучені Штати, замість того щоб очолювати захист Європи, дедалі більше демонструють жорсткий ізоляціонізм. Аналітики вказують, що Дональд Трамп фактично намагається переформатувати глобальну роль США, підміняючи стратегічні інтереси короткотерміновими угодами з Кремлем. Такий підхід прямо суперечить логіці захисту України й руйнує авторитет НАТО. Умовна угода між Москвою та Вашингтоном без участі Європи означала б кінець євроатлантичної моделі безпеки та фактичне визнання нового силового порядку, де Росія бере реванш за поразку в холодній війні.
Водночас Росія не демонструє готовності завершувати бойові дії на прийнятних умовах. Керівництво Кремля зацікавлене в затягуванні війни, виснаженні України та роз’єднанні Заходу. Європейські уряди усвідомлюють, що українські війська тримають оборону фактично заради майбутньої безпеки всього континенту. Україна виконує роль стратегічного щита, який стримує російську армію від прямого наближення до кордонів НАТО. Тому саме європейська оборонна стратегія стає вирішальним фактором у війні.
Аналітики наголошують, що наступну фазу конфлікту визначатиме не лише військова допомога, а й європейська спроможність організувати масштабне фінансування української держави. Ідеться про приблизно 200 мільярдів доларів протягом двох років, включно з використанням заморожених російських активів. Це питання є ключовим, адже без стабільного бюджету Україні неможливо утримувати обороноздатність та продовжувати війну проти Росії.
Однак позиція США загрожує всій архітектурі післявоєнної безпеки. Американська адміністрація відмовляється гарантувати Україні чіткі довгострокові зобов’язання у сфері оборони. У європейських столицях це сприймають як відмову Вашингтона від стратегічної ролі в регіоні. Європейські лідери намагаються запропонувати альтернативну модель – спільну угоду між Україною, ЄС і США, але Білий дім таку ініціативу фактично ігнорує.
Місце смертельного російського удару по багатоквартирному будинку в Україні в червні. Європейські лідери повинні переконати виборців, що захист України вартий своєї ціни, і що Росія становить загрозу, з якою їм потрібно зіткнутися — Девід Гуттенфельдер
Проблема не лише в зовнішній політиці США. Європа стикається з внутрішньою хвилею популізму, який Кремль активно підтримує та фінансує. Праворадикальні партії Франції, Німеччини та інших країн відкрито повторюють російські наративи, прирівнюють санкції до «економічного самогубства» та вимагають зняття військової допомоги Україні. Кремль у цьому контексті отримує додатковий шанс розколоти ЄС і знизити спроможність Заходу протистояти російській агресії.
За оцінками експертів НАТО, Європа повинна до 2029 року сформувати повноцінний оборонний механізм, який дозволить стримувати Росію навіть без участі США. А це означає значне збільшення військових бюджетів, розширення армій, підготовку резервістів і перехід до нової європейської військової доктрини, заснованої на власних ресурсах.
Попри різке загострення, європейські лідери не відмовляються від стратегічної підтримки України. Однак головне завдання — не допустити російського успіху на полі бою та не дозволити Кремлю диктувати умови миру. ЄС розуміє: якщо Україна програє, наступною буде Європа. Кремль побудував модель зовнішньої політики, яка передбачає відновлення сфери впливу та підкорення сусідів через силовий тиск.
Аналітики Atlantic Council підкреслюють: ключем до стабільності стає питання — чи зможе Європа взяти відповідальність за власну безпеку? Якщо відповідь буде негативною, тоді російська агресія стане новою нормою, а майбутні конфлікти в Європі — лише питанням часу. Натомість ефективна оборонна політика ЄС дозволила б змінити російські розрахунки, створити надійну систему стримування та закласти фундамент нової моделі європейської безпеки.
У підсумку Європа стоїть перед історичним вибором. Або вона переходить до самостійної оборонної архітектури, підтримує Україну та формує об’єднаний оборонно-політичний блок, або стає заручником російської політики та ізоляціонізму США. Україна — це перший рубіж оборони Європи, а її стійкість визначає майбутнє континенту. Невдача Києва означає стратегічну поразку Європи та повернення до епохи силової політики, де право не працює, а кордони визначаються війною.
