Урядова зустріч в Шотландії між Урсулою фон дер Ляєн та Дональдом Трампом завершилася компромісом: 15 % мита на європейський експорт і нульове мито на американські автомобілі. Це рішення дозволило уникнути повномасштабної митної війни, але залишило чимало запитань про майбутнє трансатлантичної торгівлі та стратегічної взаємодії.
З початку квітня 2025 року Європейський союз перебував під загрозою введення нових мит у розмірі 20–30 % на ключові галузі економіки. Оголошені в Вашингтоні президентами Трампом “Liberation Day” тарифи створили прецедент: турботою стала не лише економічна вигода, а й питання безпеки та збереження цілісності трансатлантичних зв’язків.
У відповідь Єврокомісія під керівництвом Урсули фон дер Ляєн активізувала дипломатичні зусилля. Делегація Мароша Шефчовича здійснила понад десять поїздок до США, провела десятки онлайн‑переговорів і листувань із головними американськими переговірниками — торговим представником США та міністром торгівлі. Паралельно Брюссель готував пакет відповідних мит на товари на суму 93 млрд євро, здатний вдарити по американському експорту, якби діалог зайшов у глухий кут.
Нарешті, в кінці липня переговори досягли своєї кульмінації на приватній зустрічі в гольф‑клубі під Тьорнбері. Тут, за словами євродипломатів, ставка спочатку сягала 30 %, але поступове зближення позицій призвело до остаточного формату: 15 % мита на ввіз європейських товарів і збереження нульового мита на американські автомобілі та частину сільськогосподарської продукції.
Цей компроміс викликав різку реакцію політичних еліт. Ключові міністри з Франції охарактеризували угоду як «темний день для Європи» та «незбалансований альянс». Депутати Європарламенту висловлювали обурення м’якістю позиції та закликали до жорсткішого відстоювання інтересів на рівні багатосторонніх переговорів.
Водночас єврокомісар зв’язків і торгівлі наголосив, що переговорний процес охоплював не лише митні тарифи, а й аспекти енергетичної співпраці й колективної безпеки. Серед невідомих офіційно деталей — збільшення закупівель американського зрідженого газу та ядерного палива, а також підтримка з боку США у зміцненні оборонних можливостей Європи й трансатлантичного альянсу НАТО.
Економічні аналітики МВФ та ОЕСР уже попередили про можливе уповільнення економічного зростання в разі збереження високої невизначеності в тарифах. Прогноз втрат від 15 % мит оцінюється на рівні 0,2–0,4 % ВВП Єврозони, що значно менше, ніж у сценарію повномасштабної митної війни. Водночас імпортери вже переглядають логістичні ланцюги, щоб пом’якшити вплив додаткових витрат на автозапчастини, промислове обладнання, вино та побутову техніку.
У середньостроковій перспективі Брюссель планує посилити диверсифікацію ринків збуту та стимулювати внутрішній ринок, знижуючи залежність від одного торговельного партнера. Активність переговорів із Китаєм, Індією та країнами Азіатсько‑Тихоокеанського регіону має збалансувати вплив США та забезпечити стратегічну автономію Європи.
Паралельно експортери вимагають державної підтримки: створення фондів компенсацій, кредитних гарантій і оперативних механізмів реагування на митні шоки. Урядові програми субсидування логістики й податкові пільги допоможуть пом’якшити збитки в найбільш вразливих галузях.
Питання оборонного фінансування стало невід’ємною частиною домовленостей. США наполягали на збільшенні витрат європейських країн‑членів НАТО до 2 % ВВП, і компроміс із митами сприймається як елемент ширшого пакету безпекових гарантій.
Не менш важливим є фактор підтримки України: ЄС добивався від США збереження допомоги Києву для протидії російській агресії. Це питання додало переговорному процесу політичної ваги та продемонструвало, що торговельна політика дедалі більше переплітається з геополітичними інтересами.
Угода між ЄС і США відкриває нові перспективи для спільних інвестицій у космічну галузь, енергетику та цифрові технології. Технічні кластеризації, науково‑дослідні проєкти й інноваційні партнерства отримають поштовх для розвитку.
Водночас європейські компанії готують стратегії адаптації: пошук ресурсів у межах ЄС, активне переорієнтування на внутрішній ринок і регіональні ланцюги доданої вартості. Це дозволить мінімізувати ризики майбутніх політичних змін у Вашингтоні.
Наразі головне завдання — забезпечити чітке наповнення й виконання угоди. Єврокомісія і національні уряди мають узгодити технічні деталі, терміни введення та механізми моніторингу тарифних ставок.
Попереду — важливий тест для трансатлантичних відносин: чи зможуть європейські й американські бізнес‑круги відчути переваги передбачуваності, а політики — використовувати угоду як плацдарм для подальшого зміцнення партнерства?
