Кардинал Ангело Бекк’ю, колишній очільник Ватиканської канцелярії та префект Конгрегації канонізації святих, у переддень конклаву, присвяченого виборам нового Папи Римського, несподівано заявив про готовність поважати розпорядження покійного Понтифіка Франциска і не брати участі у таємному голосуванні. Цей поворот подій став шоком для ватиканського середовища: ще впродовж кількох днів тому 76-річний кардинал активно крокував колом своїх однодумців у Римі, домагаючись підтвердження свого права голосу.
Ангело Бекк’ю вважався одним із найвпливовіших куріальних кардиналів XXІ століття. Призначений кардиналом у 2018 році, він обіймав ключові посади в Римі: був апостольським нунцієм та очолював офіс з канонізації святих, де курував програми визнання нових святих у Католицькій Церкві. Проте низка гучних скандалів навколо витрат Ватикану призвела до судового розгляду й його дострокової відставки.
У 2020 році Папа Франциск позбавив кардинала «прав, пов'язаних із кардинальською посадою», що, за офіційною термінологією, включало й право голосувати в конклаві. Тоді Бекк’ю сам визнав, що не братиме участь у виборах наступника Римського єпископа. Проте в березні 2025 року він несподівано оприлюднив заяву для сардської газети, в якій стверджував, що формальні рішення Папи не містять підстав для позбавлення його виборчих повноважень, і натякав на «таємну угоду» з Франциском.
Цю суперечливу позицію підживлювали розмови навколо списку кардиналів-електорів на офіційному сайті Ватикану, де Бекк’ю досі був позначений як «non-elector» — тобто той, хто не має права голосу. Італійські ЗМІ повідомили, що Держсекретаріат Святого Престолу нібито показав йому листи з підписом «F», датовані лютневими днями перебування Франциска в лікарні, де чітко підтверджувалася його дискваліфікація. Проте кардинал вимагав оприлюднити такі документи, і кардинали-консерватори навіть загрожували поставити під сумнів легітимність всього конклаву.
У Ватикані лунали жарти про те, що швейцарські гвардійці можуть «не пустити» Бекк’ю до Сікстинської капели, а журналісти переслідували його довкола Собору святого Петра з питаннями: «Чи будете ви голосувати?». Консервативні кардинали попереджали, що якщо Бекк’ю не з’явиться — це може стати приводом для оскарження результатів, адже значну частину виборців призначив саме Папа Франциск.
Найболючішим було те, що ініціатива Бекк’ю могла перерости у наріжний камінь внутрішнього розколу між «прогресистами» й «традиціоналістами» у Католицькій Церкві. Старання кардинала відновити свій статус розцінювали як спробу зберегти останній важіль впливу перед таємним голосуванням, де 132 кардинали-електори вирішуватимуть майбутнє Церкви.
Однак уже 29 квітня через його адвоката надійшла офіційна заява: «На добро Церкви я виконую волю Папи Франциска, не вступаючи до конклаву, хоча переконаний у своїй невинуватості». Ці слова формально завершили затяжну політичну суперечку довкола його особистого статусу та прав голосу.
Фінал цієї драми може мати наслідки для наступного понтифікату. Відсутність впливового голосу Бекк’ю дещо збалансувала шанси прогресивних кардиналів, призначених Франциском, на користь більш поміркованих кандидатур. Утім для консерваторів його дискваліфікація стала символом того, що навіть сильна внутрішня опозиція мусить рахуватися з розпорядженнями Понтифіка.
Цей епізод також підкреслив важливість прозорості фінансового управління Ватикану. Судовий вирок 2023 року за звинуваченнями у шахрайстві й розкраданні коштів, які спрямовувалися на звільнення полонених та інвестиційні проєкти, посилив запит суспільства на реформи в Церкві. Кардинал Бекк’ю заперечує будь-які злочини, а його адвокати називають процес «зміненим спеціально під нього», однак трибунал підтвердив суттєві фінансові зловживання на суму понад 200 мільйонів євро.
Тепер, коли кардинал Ангело Бекк’ю офіційно відмовився «втручатися» в конклав, увага переорієнтувалася на інші ключові фігури: тепер серед претендентів у виборцях вищою мірою звучать імена глав синодальних конгрегацій та апостольських нунціїв. Сам конклав призначений на 7–8 травня, і в очікуванні перших «білих димів» у Римі формуються альянси та коаліції серед кардиналів.
Скандал навколо Бекк’ю засвідчив: навіть у середовищі один із найзакритіших інститутів світу могутній кардинал може стати джерелом політичної нестабільності. За ним залишилася остання спроба «врятувати обличчя» перед Церквою, але його відмова від участі у виборчому процесі підкреслює, що у Ватикані до волі Папи ставляться непохитно, навіть коли її прохання йдуть у розріз із амбіціями впливових куріальних ієрархів.
Наступні години й дні покажуть, як це рішення вплине на вибір нового лідера Католицької Церкви. Але вже зараз очевидно: старі внутрішні чвари Ватикану — від фінансових зловживань до боротьби за владу в конклаві — не зникнуть із перших днів понтифікату. Новий Папа успадкує не лише духовні виклики сучасності, а й необхідність завершення реформ, які розпочав Франциск, і відновлення довіри до апарату, що колись належав кардиналові, який так гучно погрожував зірвати власну елекцію.
