У лютому 2025 року тисячі паломників заповнили площу перед куполом собору святого Петра – саме на цьому місці двадцятиріччя понтифікату Франциска відзначалося не тільки святковою літургією, а й тонким натяком на те, що рано чи пізно настане час передати ключі від Ватикану. І хоча Богословська колода часто руйнує очікування (ще перед конклавом 2013‑го мало хто вірив у обрання Берґольйо), сьогодні загадка наступника розгортається серед кардиналів, які й самі змінюються під проводом Арґентинця.
Момент «sede vacante» — період вакансії престолу — традиційно наповнений таємницями й найрізноманітнішими чутками. Але цього разу гра у вгадування ускладнюється відразу з двох причин. По-перше, Франциск у рекордні терміни оновив колегію кардиналів, віддавши перевагу єрархам із Африки, Азії та Латинської Америки, тоді як раніше центр сили беззаперечно концентрувався в Європі. По‑друге, між таборами прогресивістів та традиціоналістів простягнулися нові лінії напруги: відкритість до інклюзивних практик і діалог із суспільством ризикує «розмити» класичний канонічний порядок, тоді як занадто жорстка охорона статус‑кво може відштовхнути половину Церкви, яка живе „на периферії“.
У цих умовах навіть колишні «аналітики Ватикану» визнають: передбачити, хто здобуде необхідну дві третини голосів, непросто. Проте серед десятків імен кілька виливаються в головних претендентів, чиї біографії поєднують дипломатичний досвід, дзвінку харизму та релігійне служіння в різних куточках світу. Саме їх зазвичай називають, коли говорять: «А от цей кардинал міг би стати наступним папою…»
Молитва за Папу Франциска на площі Святого Петра у Ватикані. Джеймс Хілл
Натовп молиться за Папу Франциска на площі Святого Петра у Ватикані. Джеймс Хілл
Пам’ять про непередбачуваність
Ще перед Конклавом 2013‑го мало хто припускав обрання Хорхе Маріо Берґольйо. Замість «традиційного» європейця у білих одежах заколихалися балачки про іспанця, американця чи навіть вихідця з Африки. Коли ж святий дим проглядав білим, на балконі з’явився Арґентинець, який непомітно від початку правління творив з колегією справжній «коктейль з континентів». Саме це свідчить: конклав здатен на сюрпризи, якщо баланс сил колись здавався очевидним.
Нова географія впливів
За правління Франциска згодом виявилося, що понад 40 % кардиналів мають корені за межами Європи. Це не тільки символічний жест — сьогодні Африка й Азія формують левову частку нових голосів у голосуванні. І якщо раніше питання «прогресизм чи традиціоналізм» розгорталося в італійських ісперських салонах, то тепер до нього долучаються дискусії про становище католиків у Південній Конго, Філіппінах чи Австралії.
Кандидати, що переплітають континенти й стилі:
П’єрбаттіста Піццабалла (60). Серед промовистих фото – кадри, де він розсіває пахощі над вівтарем у Вифлеємі. Апостольський адміністратор Святого Гробу в Єрусалимі, він лише 2023 року отримав кардинальський чернечий хітон, але за плечима мав роки служіння в одному з найзапекліших регіонів світу. Піццабалла — італієць у серці, палестинець подумки: досвід міжрелігійного діалогу, навички медіатора в політичних зонах, далекі від куріальних інтриг. Його прихильники кажуть: з такою «легендою миротворця» він міг би стати каталізатором порозуміння далеко за межами Латинської Америки. Натомість недоброзичливці закидають: де його мережа в самому Ватикані, якщо більшу частину кар’єри він провів під стінами Старого Міста?
Кардинал П'єрбаттіста Піццабалла в місті Віфлеєм на Західному березі річки Йордан у грудні. Більшу частину своєї кар'єри він провів на Близькому Сході. Фото консорціуму Алаа Бадарне
П’єтро Паролін (70). Тихий голос, але далеко не тихий камертон зовнішньої політики Ватикану. Державний секретар з 2013 року, він – мозок багатьох дипломатичних ініціатив: від відносин із Китаєм до переговорів з ООН щодо зміни клімату. Цей досвід, мовлять, — ключ до розкриття «секретів» глобальної ролі Церкви. Але відвертість про дипломатичні стратегії водночас кидає тінь підозри: чи не стане папа-діпломат заручником бюрократичних механізмів «старої» курії?
Кардинал П’єтро Паролін виступає на Генеральній Асамблеї ООН у Нью-Йорку, вересень 2024 року. Дейв Сандерс
Фрідолін Амбонґо (65). Зображений на фото, як міцно вітає одну з мирянок біля воріт Нотр-Дам-ду-Конго, кардинал з Кіншаси уособлює африканський дух нової Церкви. Католики Африки — найшвидше зростаюча спільнота, яка вже переважає кількістю семінаристів. Призначення кардинала з Конго означає потенційне «смугове» розширення впливу католицизму. Але тут криється парадокс: при тому, що Франциск прагнув «йти на периферії», ієрархія Африки залишається доволі консервативною, особливо у питаннях моралі. Амбонґо не приховує свого скепсису щодо благословення гомопартнерств, що може відлякати прогресивно налаштованих союзників.
Кардинал Фрідолін Амбонго служить месу в соборі Паризької Богоматері в Кіншасі в лютому. Харді Бопе
Луїс Антоніо Тагле (67). «Азійський Франциск» — так його називають на вулицях Маніли. Під час візиту Папи до Індонезії і Східного Тимору саме Тагле готував душпастирську програму, пильно дбаючи про питання бідності та соціальної справедливості. Поза цим його м’яка харизма і здатність обійняти «маленьку людину» роблять його улюбленцем вірян. Але гострі суперечки навколо ролі ЛГБТ-спільноти та розлучених католиків можуть як підкреслити його ім’я у переліку фаворитів, так і відштовхнути традиціоналістів.
Кардинал Луїс Антоніо Тагле, праворуч, у Джакарті, Індонезія, у вересні 2024 року. Грегоріо Борджіа
Маттео Марія Цуппі (69). Болонський кардинал від руху Sant’Egidio, відомий миротворчими проєктами, неодноразово виступав посередником у гарячих точках, а цього року його називали «послом Папи щодо України». Саме цей досвід діалогу між протилежними сторонами конфліктів робить його перспективним претендентом, адже Церква сьогодні прагне відновити авторитет переговорника глобального рівня. Водночас частина курії бачить у його зв’язках із NGO ризик «зовнішнього лобіювання» інтересів неєрархічних груп.
Кардинал Маттео Зуппі привітав парафіян після меси в московському соборі Непорочного Зачаття у 2023 році. Олександр Земляниченко
Петер Ердо (72). У розлогих інтерв’ю кардинал із Угорщини не приховує: завдання пастора — уберегти «полум’я традиції» в озлобленому світі. Його позиція щодо рас? Люди мирні, але виступає проти благословення одностатевих пар і комунії для розлучених. Це робить його улюбленцем консервативного крила, але водночас може стати каменем спотикання між прихильниками «єдності за всяку ціну» та тими, хто бачить у Церкві динамічного гравця сучасності.
Кардинал Петер Ердо служить різдвяну месу опівночі в Будапешті в 2024 році. Аттіла Ковач
Андерс Арбореліус (75). Пера соляної хмаринки шведського ландшафту — а тепер і єрарх Стокгольма — уособлює прагнення донести католицьку вістку туди, де віра майже всіма забута. Колишній лютеранин і кармеліт, проте дуже подібний до Франциска у ставленні до мігрантів і діалогу з тими, хто мислить інакше. Своїми промовами він наголошує на потребі «мостів у надзвичайно поляризованому світі», але вік може зіграти не на його користь — надто вже близькі роки до пенсії.
Андерс Арбореліус став кардиналом у 2017 році. Альберто Піццолі
Конклав у деталях й останні приготування
Перед входом до Сікстинської капели кардинали обговорюватимуть не лише особисті симпатії, а й склад «фракцій»: хто голосуватиме разом, на кого зроблять ставку на третю й четверту тури. Ритуал спалення бюлетенів і сигнали диму — не просто красива традиція, а щоденний драматичний екзамен для тих, хто шукає майбутнього курсу Католицької Церкви.
Величезна увага прикута до «сірого кардинала» — камерира Святого Престолу, який опікується фінансами та може впливати на внутрішню організацію в період вакантності. Його підтримка може стати вирішальною для тих, хто бачить себе в ролі компромісного кандидата.
Погляди в майбутнє
Новий папа візьме на себе тягар не лише збереження єдності між різними крилами, а й відповість на запитання: чи готова Церква далі залишатися рушієм соціальних перетворень і глобального діалогу, чи повертатися до безпеки традиції? Від цього вибору залежатиме, як швидко й у якому напрямі адаптуються католицькі спільноти в умовах стрімкої глобальної поляризації.
І хоча ніхто не може знати напевно, який силует у білому одязі з’явиться на балконі, за форматом наступного конклаву криється відповідь на питання: ким хоче бачити себе Церква завтра? Історія підкаже, що навіть найретельніше вибудовані прогнози можуть розбитися об святий порох Сикстинської капели — але вже сьогодні кожен із названих кардиналів має шанс виписати наступну сторінку роману під назвою «Життя Вселенського Архиєрея».
13 березня 2013 року з труби Сикстинської капели вийшов білий дим, який свідчить про обрання нового папи. У 2005 році кардинала Бергольйо пропустили, і ніколи не очікували, що його виберуть. Джефф Дж. Мітчелл
