Обраний у 2013 році, Папа Франциск з перших днів понтифікату підкреслив, що Церква має відкрити обійми для всіх, навіть тих, кого раніше вважали «стосовно природи гріховними». Його жести й слова підтримки ЛГБТ-католиків стали революційним кроком, який змінив обличчя церкви.
У березні 2013 року аргентинець Хорхе Маріо Бергольйо, архієпископ Буенос-Айреса, отримав ім’я Франциск — на честь святого Ассізького, відомого своєю простотою та любов’ю до відкинених. Цим вибором він дав перший сигнал: Церква має стояти не лише поруч із могутніми, а передусім — із бідними та соціально відчуженими. Один із найприголомшливіших наслідків цього рішення виявився в напрямку, якого раніше боялися навіть найліберальніші попередники: Папа поставився з милосердям до ЛГБТ-спільноти, створивши нову атмосферу прийняття в Католицькій Церкві.
Початком кардинальних змін стало визнання заслуг сестри Жанін Грамік, якій ще 1999 року, за понтифікату Івана Павла ІІ, кардинал Йозеф Ратцінґер заборонив служіння для «осіб гомосексуальної орієнтації». Бергольйо не лише зняв ті обмеження, але й особисто назвав сестру Грамік «відважною жінкою» та зустрівся з нею у Ватикані у 2022 і 2023 роках — вже в супроводі трансгендерних католиків.
Пастирський підхід як зміна парадигми
Франциск, вихований в ордені єзуїтів, завжди наголошував на свободі сумління та індивідуальному шляху душі. Він не стверджував, що змінює церковне вчення, але накреслив нову модель ставлення до «грішників», до яких відносилася й ЛГБТ-спільнота. Папа говорив: «Хто я такий, щоб судити?» — ці слова про абатів-геїв підкреслили його небажання карати тих, хто прагне жити чесно та у вірі.
У січні 2020 року Франциск закликав батьків приймати своїх ЛГБТ-дітей «такими, якими вони є», а в тому ж році він включив до понтифікальної комісії з розслідування зловживань педофілією відкрито гей-католика Хуана Карлоса Круза. Для ЛГБТ-католиків це стало не лише знаком небайдужості, а й офіційною підтримкою на найвищому рівні.
Найпомітнішим наслідком відкритості Франциска став стрімкий розвиток ЛГБТ-груп і ретритів у багатьох католицьких парафіях. У США та Європі тепер діють десятки осередків, які консультують, проводять богослужіння й духовні практики спеціально для ЛГБТ-віруючих. У січні 2025 року кардинал Вілтон Ґреґорі, архієпископ Вашингтона, приніс вибачення за попереднє ставлення до геїв у католицькій спільноті, а на офіційному ювілейному заході у Римі Ватикан додав до переліку урочистих месу для ЛГБТ-віруючих — уперше в історії Церкви.
Завдяки цьому багато сімей, які раніше боялися виговорів чи відторгнення, отримали шанс відчути, що Церква — це дім «для всіх, для кожного». Попри те, що офіційне вчення Катехизму продовжило вважати «гомосексуальні акти» «внутрішньо нечіткими», коктейль милосердя, особистих зустрічей і високих жестів підтримки зробив більше, ніж тисячі формальних документів.
Глобальні виклики та внутрішні суперечки
Утім у світі, де консерватизм часто домінує, відкритість Франциска не минула без ударів. Африканські єпископи різко критикували документ «Fiducia Supplicans» про благословення союзів одностатевих пар, а колишній префект Конгрегації віровчення, кардинал Ґерхард Мюллер, назвав його «богохульством». Останній прояв суперечливості понтифіка стався у травні 2024 року, коли він, спілкуючись з єпископами Італії, вживав італійський сленґ із гомофобними конотаціями. Після широкої критики Франциск напряму вибачився перед ними й добровільно підтвердив, що «знає багато святкових і вірних гей-священиків і семінаристів», закликаючи оголосити це публічно.
Цей випадок яскраво ілюструє його метод: він готовий визнавати помилки, вчитись і змінюватися задля справді інклюзивного підходу. Він запевнив, що ніколи більше не вживатиме таких слів і спрямував зусилля на особисте спілкування з ЛГБТ-віруючими, які щомісячно зустрічалися з ним у Casa Santa Marta.
Дехто вважає, що жестів занадто мало, а офіційної реформи церковних текстів — майже немає. Частина ЛГБТ-католиків у Європі та США сподівалася на визнання одностатевих шлюбів як сакраментальних, але ця вимога залишилася поза порядком денним. Однак у більшості країн Африки, Азії та Латинської Америки, де католицизм поєднується з глибоким традиціоналізмом, «прохолодно‑теплий» підхід понтифіка сприймався як справжній прорив. У регіонах із суворими законами проти гомосексуалів навіть проста згадка про «повагу, співчуття й чутливість» до ЛГБТ-людей стала приводом для місцевих парафій почати закриті курси та групи підтримки.
Франциск ніколи не втомлювався нагадувати: «Ідеології будь‑якого роду є небезпечними. Я хочу пасти людей у їхній унікальності». Ця позиція дала поштовх новому розумінню католицької єдності, не вимагаючи стерильності від людей із різними життєвими історіями.
Наслідки та спадщина
За дванадцять років понтифікату Франциск закладав основу для того, щоб Католицька Церква стала справді домом для «todos, todos, todos» — «усіх, усіх, усіх». Сотні парафій по всьому світу тепер мають ЛГБТ-служби, все більше священиків та єпископів публічно підтримують ЛГБТ-віруючих, а Церква зуміла повернути довіру багатьом сім’ям.
Незважаючи на те, що він не змінив догматичне формулювання про «внутрішню нечіткість», пастирська стратегія Франциска створила нову модель дії: найперше милосердя, а вже потім доктрина. У власних зустрічах із ЛГБТ-католиками, чорнильних листах і приватних розмовах він залишив ключі від дверей, які довго були зачинені.
У часи, коли багато церковних лідерів уникають навіть слова «гей», Франциск вимовив його з повагою і настановив: «Приймайте їх такими, якими вони є». Його спадщина для ЛГБТ-спільноти — безперечний доказ, що Церква може змінитися, якщо на чолі стоятиме пастир‑людина, відкрито кажучи «я твій союзник».
