Смерть верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї знову поставила питання про те, хто очолить Ісламську Республіку. У політичних колах Тегерана дедалі частіше звучить ім’я Моджтаби Хаменеї — другого сина аятоли, який багато років працював у тіні батькової влади. Попри відсутність формальної посади на найвищому рівні, він вважається однією з найвпливовіших фігур у внутрішній архітектурі іранського режиму.
Моджтаба Хаменеї народився 1969 року в місті Мешхед — одному з головних релігійних центрів Ірану. Його дитинство припало на період революційних змін, що завершилися ісламською революцією 1979 року та створенням Ісламської Республіки. Сім’я Хаменеї вже тоді належала до кола релігійних діячів, близьких до революційного лідера Рухолли Хомейні, що визначило подальшу траєкторію життя майбутнього священнослужителя.
Наприкінці 1980-х років Моджтаба приєднався до Корпусу вартових ісламської революції та служив під час завершальної фази ірано-іракської війни. Саме тоді він встановив зв’язки з військово-політичними елітами країни, які згодом відіграватимуть ключову роль у політиці Ірану. Ці контакти з силовими структурами стали одним із джерел його впливу в системі влади.
За попереднім аналізом газети «Дейком», саме поєднання релігійного авторитету, родинних зв’язків та близькості до Корпусу вартових революції перетворило Моджтабу Хаменеї на важливу, хоча й малопомітну фігуру у владній вертикалі Тегерана. На відміну від багатьох політиків, він роками уникав публічності, діючи переважно через внутрішні мережі впливу.
Після того як у 1989 році Алі Хаменеї став верховним лідером, його син розпочав богословську освіту в місті Кум — головному центрі шиїтської теології. Там він навчався у провідних аятол та поступово здобував авторитет серед духовенства. Участь у викладанні в релігійних семінаріях допомогла йому розширити коло прихильників серед релігійної еліти.
Попри це, Моджтаба Хаменеї тривалий час залишався фігурою «за кулісами». Багато аналітиків вважають, що він фактично брав участь у роботі офісу верховного лідера, координуючи зв’язки між духовенством, політичною елітою та силовими структурами. Такий неформальний вплив дозволяв йому залишатися поза публічними конфліктами, але водночас впливати на стратегічні рішення.
Перші гучні політичні звинувачення пролунали після президентських виборів 2005 року, коли до влади прийшов консервативний політик Махмуд Ахмадінежад. Представники реформістського табору заявляли, що Моджтаба Хаменеї нібито відіграв роль у мобілізації релігійних мереж та підтримці кандидата, якого вважали лояльним до силового крила режиму.
Один із реформістських політиків, Мехді Каррубі, навіть заявив про втручання «сина майстра» у політичні процеси. У відповідь верховний лідер тоді публічно захистив свого сина, наголосивши, що він є «самостійною особистістю». Цей епізод став одним із небагатьох моментів, коли ім’я Моджтаби Хаменеї опинилося в центрі політичної дискусії.
Упродовж наступних років його вплив, за оцінками експертів, зростав. Він підтримував контакти з командуванням Корпусу вартових ісламської революції — організації, яка відіграє визначальну роль у політичній, військовій та економічній системі Ірану. Саме ця близькість до силових структур часто розглядається як фактор, що може забезпечити йому підтримку у разі боротьби за найвищу посаду.
У 2024 році Асамблея експертів — орган, відповідальний за призначення верховного лідера — проводила консультації щодо майбутньої процедури наступництва. Тоді Алі Хаменеї заявляв, що його син не повинен розглядатися як кандидат. Однак у політичних колах Ірану ця заява не зняла питання про реальні розклади сил.
Можливе призначення Моджтаби Хаменеї викликає суперечливі реакції в самому Ірані. Частина суспільства може сприйняти такий сценарій як своєрідну передачу влади всередині родини — явище, яке суперечить духу революції 1979 року, що повалила шахську монархію. Критики вказують, що створення фактичної «династії» суперечило б республіканським принципам, на яких формально базується політична система країни.
Водночас інші аналітики припускають, що саме така кандидатура може гарантувати політичну стабільність для правлячої еліти. Збереження впливу силових структур і консервативного духовенства означало б продовження нинішнього курсу Ірану у внутрішній політиці та на міжнародній арені.
Ситуація ускладнюється і внутрішніми протестами, які останніми роками періодично спалахують через економічні труднощі та соціальні обмеження. Для частини населення питання наступництва верховного лідера стало символом ширшої дискусії про майбутнє політичної системи Ісламської Республіки.
Сам Моджтаба Хаменеї майже не дає публічних коментарів і рідко з’являється у медіа. Його політична стратегія, як і раніше, базується на непублічності та роботі через мережу союзників у духовенстві й силових структурах. Така модель робить його однією з найзагадковіших, але водночас найвпливовіших фігур сучасного Ірану.
Чи стане він наступним верховним лідером — питання, яке залежить від рішення Асамблеї експертів і балансу сил у політичній еліті країни. Але вже зараз зрозуміло: ім’я Моджтаби Хаменеї може відіграти ключову роль у формуванні нового етапу історії Ісламської Республіки.
