Україна запустила нестандартну дипломатичну ініціативу, щоб посилити підтримку з боку Вашингтона. Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна готова офіційно висунути Дональда Трампа на Нобелівську премію миру — якщо саме він забезпечить припинення війни та дасть українцям шанс на перемир’я.
Ідея пролунала напередодні оголошення цьогорічного лауреата Нобеля, коли увага світу була прикута до постатей, які могли б символізувати мир у час турбулентності. Зеленський дав зрозуміти: якщо саме Трамп стане архітектором домовленості між Україною та Росією, це має бути визнано на найвищому рівні.
“Якщо Трамп подарує світові – і передусім українському народу – шанс на припинення вогню, ми висунемо його від імені України”, – заявив Зеленський. Слова пролунали не лише як комплімент, а як сигнал у напрямку американського лідера, який неодноразово висловлював амбіції стати “миротворцем номер один”.
Така ініціатива виглядає продуманою частиною ширшої стратегії Києва з тактичного зближення із Трампом, який залишається ключовою фігурою у визначенні американської політики щодо війни. Попри відсутність прямого впливу на Конгрес, його позиція може зрушити баланс у питанні постачання зброї.
На Банковій розуміють, що Трамп, який відверто прагне Нобелівської премії, реагує на символи і публічне визнання. Для Києва ж це спосіб перекласти глобальну дискусію у площину особистої мотивації лідера, який шукає історичного визнання.
Паралельно до заяви президента, група українських депутатів зареєструвала звернення до Верховної Ради із закликом офіційно підтримати номінацію Трампа. Авторка ініціативи, нардепка Анна Скороход, пояснила: “Якщо ми сьогодні не покажемо, що Україна повністю підтримує Дональда Трампа і його мирні плани, про що тоді можемо говорити?”
Для української дипломатії це радше демонстративний крок, ніж реалістична спроба вплинути на рішення Нобелівського комітету. Номінації закриваються 31 січня, а остаточні подання можуть робити лише члени комітету. Та політичний ефект уже досягнутий — Київ знову потрапив у глобальні заголовки.
Водночас це відображає зміну тактики у відносинах із Трампом. Якщо раніше Україна апелювала до спільних цінностей і стратегічного партнерства, тепер ставка робиться на особисті амбіції президента. Мова йде не лише про політику, а й про психологію впливу.
Запит Києва до Вашингтона лишається незмінним: розширення військової допомоги, передусім у вигляді далекобійних ракет Tomahawk. Зеленський відкрито визнає, що саме ці системи можуть “змінити поле бою” й змусити Москву сісти за стіл переговорів.
Трамп, який останнім часом посилює тиск на Кремль у риториці, натякнув, що готовий “розглянути” передачу Україні Tomahawk. “На останній зустрічі я не почув слова ‘ні’,” — заявив Зеленський, натякаючи на можливий дипломатичний зсув.
Україна прагне підштовхнути США до нової формули впливу: менше декларацій, більше практичної участі. Ідея Нобеля стає частиною гри на полі символів, у якій Київ намагається утримати інтерес Трампа, конкуруючи за увагу на фоні інших глобальних криз.
Цікаво, що схожі заяви пролунали і з боку Тайваню. Президент Лай Цін-дe зазначив, що Трамп заслуговує на Нобелівську премію, якщо зуміє змусити Китай відмовитися від силових дій щодо острова. Це свідчить: нова “нобелівська дипломатія” набирає геополітичного масштабу.
Для України така гра несе і ризики, і можливості. З одного боку, Київ демонструє гнучкість, намагаючись працювати з будь-якою адміністрацією у Вашингтоні. З іншого — надмірна персоналізація може поставити під сумнів стабільність політики США у випадку зміни влади.
Однак у реаліях війни Зеленський діє прагматично. Нобелівська номінація стає не нагородою, а інструментом — способом зафіксувати Трампа в ролі “миротворця”, який, щоб виправдати цей статус, змушений діяти. Для Києва це гра з високими ставками, але і з шансом на результат.
