Пограбування, яке потрясло Париж, стало символом нової вразливості культурної спадщини Європи. Зловмисники проникли в галерею Аполлона серед білого дня, використавши механічну драбину, і за лічені хвилини зникли з тіарами, сережками та кольє імператриці Євгенії — дружини Наполеона III. Їхня оціночна вартість перевищує €88 мільйонів, але для Франції втрачено не лише дорогоцінності, а частину історії.
Жодної страховки Лувр не мав. Як з’ясувалося, держава — власник музейних колекцій — свідомо відмовляється від приватного страхування, бо вартість премій є надмірною. Музей платить не страховим компаніям, а інвестує у власну безпеку, камери, сигналізацію та власну пожежну службу.
Звичайні музеї Франції мають страховий захист, але для таких гігантів, як Лувр, це економічно неможливо. Його колекції налічують понад пів мільйона експонатів, включно з Моною Лізою, Венерою Мілоською і сотнями корон, статуеток та полотен. Їхня сукупна страхова вартість сягнула б трильйонів євро — суми, яких не покриє жодна страхова компанія.
Директор відділу Hiscox Assurances France Ніколя Каддеш пояснює, що держава фактично є власним страховиком. Така ж схема діяла й для собору Нотр-Дам: після пожежі 2019 року збитки компенсував не страховий ринок, а урядові фонди. Це дозволяє економити на щорічних внесках, але водночас означає, що ризики музей бере на себе.
Причина такої політики — структура власності. Коштовності імператриці Євгенії входять до «національного надбання», яке за законом не підлягає продажу, передачі чи комерційній оцінці. Саме тому вони не можуть бути предметом стандартного договору страхування.
Відповідно до французького «коду спадщини», усі твори, що належать державі, є недоторканими. Це виключає їх із приватного ринку, тому навіть у разі катастрофи чи крадіжки компенсація здійснюється лише з бюджету або спеціального фонду культурного відновлення.
У США подібна система діє для Смітсонівського інституту та Національного архіву, де зберігаються Декларація незалежності й Конституція. Держава є страховиком останньої інстанції — у разі втрати Конгрес може ухвалити спеціальну компенсацію, але ринкової вартості цим артефактам не існує.
Королівське смарагдове кольє та відповідні до нього сережки, які були викрадені з музею — Стефан де Сакутін
Лувр, як і більшість французьких музеїв, страхує лише тимчасові виставки або перевезення експонатів. Будь-яке транспортування мистецького твору вважається високоризиковою операцією. Так, спроба вивезти «Мону Лізу» до музею в Лансі 2018 року не відбулася, коли страховики оцінили ризик у €35 мільйонів лише за три місяці експозиції.
У самій Франції дискусія про безпеку музеїв загострюється. Фахівці попереджають: злочинці стають дедалі креативнішими, використовуючи технології, знання планів будівель і сліпі зони камер. Професор Петер Келлер із музею Легіону Честі каже, що єдиний спосіб знизити ризик — постійно інвестувати у безпеку, бо «інноваційність злочинців випереджає інструкції охорони».
Експерти зазначають, що навіть якщо б коштовності були застраховані, гроші не змогли б повернути історичну цінність. Замінити діаманти можливо, але не спадщину. Як сказала Ірен Барнуен із компанії WTW France, «навіть €88 мільйонів не повернули б сам об’єкт, бо разом із ним зник контекст і історія».
Цей випадок став ілюстрацією дилеми для культурних установ: обмежений бюджет змушує вибирати між страховими внесками та безпекою. Держава робить ставку на охорону, сподіваючись, що системи контролю ефективніші за страхові полісні папери.
Пограбування також підняло питання морального обов’язку перед національною пам’яттю. Лувр, найбільший музей світу, не просто зберігає колекції — він уособлює історію Франції. Втрата навіть одного експоната дорівнює втраті частини ідентичності країни.
Тепер уряд Франції створює спеціальну комісію з оцінки ризиків у державних музеях. Вона має запропонувати баланс між безпекою та страховими гарантіями, адже нинішня модель залишає установи вразливими перед новими загрозами — від технологічних зломів до внутрішніх витоків.
Згідно з попередніми оцінками поліції, грабіжники діяли професійно, ймовірно за попереднім замовленням. Частину викраденого могли вивезти з країни вже за кілька годин. Уряд Франції закликав Інтерпол долучитися до розслідування, а Лувр тимчасово закрив галерею Аполлона.
Втім, головне питання залишилося відкритим — як захистити національні скарби, які не мають страхової «парасольки»? Відповідь, схоже, у поєднанні державної відповідальності, новітніх технологій та міжнародної співпраці.
Бо поки музеї відновлюють втрачене, злочинці шукають наступну слабку ланку, а історія доводить: не завжди найвища ціна має грошовий еквівалент.
