Після чергового раунду переговорів у Абу-Дабі Кремль знову публічно зафіксував свою ключову вимогу: територіальне питання залишається «фундаментальним» для будь-якої угоди про припинення війни проти України. Російські державні агентства подали цю позицію як незмінну й таку, що не підлягає торгу, попри дипломатичні зусилля США.
За повідомленням агентства ТАСС, у Кремлі прямо заявляють: Росія наполягає на передачі їй усього регіону Донбасу. Йдеться не лише про вже окуповані території, а й про ті райони Донецької та Луганської областей, які Москва не змогла захопити за майже чотири роки повномасштабної війни.
Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков назвав територіальне питання частиною так званої «анкориджської формули», яка, за твердженням російської сторони, була узгоджена між президентами США та Росії під час саміту на Алясці минулого літа. За цією логікою, Україна має поступитися всім Донбасом, а лінія фронту на інших напрямках — бути «замороженою».
За попереднім аналізом Дейком, сама поява такого терміна, як «анкориджська формула», у публічному просторі є елементом інформаційного тиску. Москва намагається створити враження, що територіальні поступки України вже нібито обговорювалися за зачиненими дверима і залишилося лише «оформити реальність» на переговорах.
Фактична позиція Кремля добре відома. Володимир Путін неодноразово заявляв, що Росія або отримає контроль над усім Донбасом у межах «мирної угоди», або спробує захопити його силою. Наразі, за російськими ж оцінками, Москва контролює близько 90% території регіону, однак ці цифри не підтверджені незалежними джерелами і постійно змінюються.
Для Києва така постановка питання є неприйнятною. Українська влада неодноразово підкреслювала, що не погодиться «дарувати» території, які Росія не змогла захопити на полі бою. Ця позиція залишається незмінною й після переговорів в Абу-Дабі, які завершилися без будь-якої угоди.
Російські державні медіа водночас намагаються подати сам факт діалогу як дипломатичний прорив. Агентство РІА цитує Пєскова, який позитивно оцінив «конструктивні переговори» з Україною. Та за цією риторикою ховається очевидний факт: жодного зближення позицій щодо територій не відбулося.
Переговори, організовані за посередництва США, стали першими повноцінними тристоронніми контактами за тривалий час. Вони мали на меті обговорення американської рамки припинення війни, але завершилися лише домовленістю продовжити діалог наступного тижня. За оцінкою газети «Дейком», це радше ознака того, що сторони тестують межі допустимого, ніж реальний рух до компромісу.
Територіальний ультиматум Росії вписується в її ширшу стратегію переговорів. Москва намагається зафіксувати максимальні вимоги на старті, щоб у подальшому торгуватися не за принципи, а за деталі — строки, формулювання, механізми контролю. Донбас у цій схемі є не лише символом, а й інструментом тиску.
Для США та їхніх союзників ситуація виглядає значно складніше. З одного боку, Вашингтон прагне зберегти переговорний трек, щоб уникнути ескалації. З іншого — прийняття російської логіки означало б фактичну легалізацію силового переділу кордонів у Європі, що створює небезпечний прецедент.
Аналітики звертають увагу, що вимога «віддати весь Донбас» суперечить навіть формальній логіці міжнародного права. Жодна держава не зобов’язана передавати території, які вона контролює, лише тому, що інша сторона заявляє на них претензії. Саме тому позиції Києва і Москви залишаються принципово різними.
Важливо й те, що Кремль прив’язує територіальне питання до ідеї «замороження» фронту. Такий сценарій дозволив би Росії зберегти окуповані райони, зняти частину санкційного тиску і виграти час для відновлення військового потенціалу. Україна ж у такій конфігурації отримує нестабільний мир без гарантій безпеки.
Раніше «Дейком» аналізував подібні підходи в матеріалі про ризики «заморожених конфліктів» для України, зазначаючи, що жоден із них не привів до стійкого миру, а навпаки — ставав передумовою нової війни. Донбас у цьому сенсі є ключовим тестом на те, чи готовий Захід захищати принципи, задекларовані після 2014 року.
Показово, що навіть у російській риториці йдеться не про компроміс, а про «послідовну позицію». Це сигнал не лише Києву, а й західним партнерам: Кремль не вважає себе стороною, яка програла або змушена відступати, попри військові втрати й економічний тиск.
Подальші переговори в Абу-Дабі, заплановані на наступні вихідні, навряд чи змінять цю картину. Максимум, на який можуть розраховувати посередники, — це технічні домовленості або зменшення ескалації на окремих ділянках. Територіальне питання залишатиметься каменем спотикання.
У середньостроковій перспективі Кремль, імовірно, продовжить поєднувати військовий тиск із дипломатичними сигналами, намагаючись змусити Україну та її союзників сприйняти втрату Донбасу як «реалістичний сценарій». Саме проти цього Київ і вибудовує свою лінію — не допустити перетворення тимчасової окупації на «нову норму».
Заяви Кремля після переговорів показують головне: для Москви війна і дипломатія залишаються двома частинами однієї стратегії. І доки вимога повної передачі Донбасу подається як умова миру, будь-який переговорний процес матиме жорстку межу, за яку Україна не готова іти.
