Це рішення демонструє глибоку зміну підходів до безпеки на континенті, де військова загроза зі сходу більше не сприймається як абстрактна.
Європа, яка більше не вірить у незворотність миру
Ще донедавна ідея про відновлення виробництва протипіхотних мін у цивілізованій Європі здавалася неймовірною. Але повномасштабна війна Росії проти України змінила не лише стратегії, а й саме мислення.
У 2025 році одразу дві європейські держави – Литва та Фінляндія – ухвалили рішучий крок: відмовитися від Оттавської конвенції 1997 року, яка забороняє використання протипіхотних мін, і розпочати їхнє масштабне виробництво. Причина очевидна – зростаюча загроза з боку Росії, яка дедалі більше розширює свій фронт агресії.
Це рішення стало сигналом не лише для сусідів Росії, але й для всієї європейської безпекової архітектури. Нова реальність більше не дозволяє розкоші утопічного пацифізму – країни, які ще кілька років тому зосереджувалися на зменшенні озброєнь, тепер повертаються до базових принципів захисту власної території.
Литва та Фінляндія вирішили не лише захищати себе – вони хочуть дати інструмент боротьби Україні. Виробництво протипіхотних мін тепер розглядається не як загроза, а як форма стримування та порятунку.
Виробництво як стратегічна відповідь
У Литві виробництво планують запустити вже наступного року. За словами заступника міністра оборони Кароліса Алекси, країна готова інвестувати сотні мільйонів євро в оборонну промисловість, зокрема в розробку протипіхотних і протитанкових мін. Йдеться про десятки тисяч одиниць, які будуть виготовлятися як для потреб литовської армії, так і для передачі українським силам оборони.
Голова Асоціації оборонної промисловості Литви Вінцас Юргутіс прямо заявив: щойно виробництво буде налагоджене, частина продукції піде в Україну. Така допомога більше не розглядається як виняткова акція солідарності – вона стала елементом системної взаємодії.
У Фінляндії процес виглядає не менш рішучим. Голова парламентського комітету з питань оборони Хейккі Аутто наголосив, що власне виробництво мін є "ефективним і економічно вигідним". Це не лише оборонна необхідність – це продумана, раціональна стратегія виживання.
Фінські компанії Nammo Lapua, Insta, Raikka та Forcit Explosives вже проявили готовність долучитися до виробничого процесу. Інфраструктура є, досвід існує, політична воля — присутня. Такий симбіоз робить запуск виробництва справою часу.
Злам гуманітарної парадигми
Вихід Литви та Фінляндії з Оттавської конвенції означає не просто правовий акт. Це — радикальна переоцінка гуманітарних стандартів, яка викликає гостру дискусію у міжнародному суспільстві. Вперше за десятиліття країни Європейського Союзу свідомо обирають безпеку понад символізм.
Для багатьох правозахисників це болісне рішення. Але для сусідів Росії воно вже давно не є абстракцією.
За словами фінського депутата Аутто, ще до 2011 року Фінляндія зберігала понад мільйон протипіхотних мін. Їхня ліквідація відповідала мирній доктрині. Проте нині виявляється, що історія зробила коло, і колишній запас міг стати визначальним у критичний момент.
Варто згадати, що за останні місяці до виходу з Оттавської конвенції також заявили Польща, Латвія та Естонія. Всі ці країни — прикордонні з Росією або її сателітами. Вони бачать, як невикористані міни могли б зупинити прорив техніки або врятувати життя на передовій.
Норвегія, яка поки не приєдналася до цього рішення, вже отримала хвилю критики від союзників, а її позицію дедалі більше вважають наївною.
Україна як причина і наслідок
Центральним фактором усіх цих рішень є війна в Україні. Саме вона продемонструвала жорстоку правду: традиційні інструменти дипломатії більше не діють, а оборонні ресурси визначають виживання.
Українські сили ведуть війну у найскладніших умовах, і протипіхотні міни стали би важливим інструментом для оборони, затримки наступу, порушення логістики ворога.
Міни — не символ варварства, а інструмент тактичної переваги. Саме так їх нині трактують країни Балтії та Півночі. Їхнє постачання в Україну — це не лише жест солідарності, а стратегічний внесок у зупинення експансії.
Потреба України в захисті периметру, у стримуванні наступів, у блокуванні флангів робить кожен засіб критичним. Водночас українська армія зможе адаптувати використання мін відповідно до міжнародного гуманітарного права, забезпечуючи мінімізацію загроз для цивільного населення.
Новий ландшафт безпеки в Європі
Рішення Литви та Фінляндії – це лише початок. Європа змінюється на очах. Гібридна, затяжна, жорстока війна знищила старі ілюзії про стабільність і відокремленість.
Тепер безпека — це не лише про радари та ракети, а й про старі, перевірені способи стримування. Міна — це символ кордону, який не можна перейти безкарно.
Це рішення також впливає на внутрішні політики: зростання інвестицій у військово-промисловий комплекс, перегляд стратегій оборони, інтенсифікація регіональної співпраці.
Країни Балтії, Польща, Фінляндія та інші сусіди Росії формують новий пояс стримування — політичний, військовий, технологічний. Україна в цьому поясі — не лише бенефіціар допомоги, а активний учасник трансформації.
Поворотний момент
Литва і Фінляндія стали першими у новому типі європейської безпекової доктрини. Цей крок не є легким, не є однозначним, але є необхідним.
Виробництво протипіхотних мін – це не повернення у минуле, а прагматичний рух у майбутнє, де ключовим ресурсом стає здатність вижити.
Європа більше не чекає, що загроза розсмокчеться сама собою. Вона озброюється. Вона готується. Вона підтримує Україну не лише словом, а дією.
І саме такі рішення формують ту нову геополітичну реальність, у якій майбутнє континенту визначається не мріями, а готовністю боротися.
