Лондонська Національна галерея, яка понад два століття формувала канон західного живопису до 1900 року, готується до найбільшої трансформації у своїй історії. Керівництво закладу оголосило про початок глобального конкурсу на проєкт нового крила, де будуть представлені шедеври ХХ століття. Відкриття заплановано на початок 2030-х років.
Галерея вже зібрала 375 млн фунтів стерлінгів (понад $500 млн), серед яких — $200 млн пожертви від Crankstart, благодійного фонду британсько-американського інвестора Майкла Моріца. Директор музею Габріеле Фінальді назвав обрану дату «1900» «штучною межею», яка не дозволяла завершено розповідати історію живопису.
Нині в колекції з понад 2600 картин є лише два десятки робіт ХХ століття, зокрема Пікассо та Матісса. Останнім придбанням став портрет Макса Пехштайна 1910 року. Фінальді наголошує: музей прагне отримати роботи тих художників, які продовжували діалог із традиціями, представленими в галереї, але водночас ламали усталені канони.
Проєкт може суттєво змінити музейний ландшафт Лондона. Від 1996 року існувала письмова угода, що ХХ і XXI століття залишаються за мережею Tate. Однак нинішні керівники Tate заявили, що готові співпрацювати з колегами в рамках обмінів та експертизи, уникаючи «війни музеїв», якої боялися ще 2016 року.
Водночас завдання перед галереєю — надзвичайно складне. Шедеври потрібного рівня рідко з’являються на ринку й коштують астрономічно дорого. Тому музей планує робити ставку не лише на придбання, а й на довгострокові позики з фондів та спадщин митців, а також партнерства з іншими музеями світу.
Фінальді визнає, що надихався прикладом із Ван Гогом: коли «Соняшники» потрапили до колекції, картині було лише кілька десятків років. За його словами, для Національної галереї завжди було характерним поєднувати шанування класики з демонстрацією «майже сучасного» мистецтва. Тепер же музей готується повернути собі статус інституції, що не лише зберігає минуле, а й формує погляд на модернізм як невід’ємну частину художньої традиції.
Таким чином, розширення колекції стане не лише подією для Британії, а й символом переосмислення ролі європейських музеїв, які прагнуть менше залежати від американських та китайських центрів впливу. Для Лондона це шанс залишитися глобальною культурною столицею й у ХХІ столітті.
