За останні десять днів Україна пережила найактивнішу хвилю дипломатії з початку повномасштабного вторгнення. Саміт Дональда Трампа і Володимира Путіна в Алясці, зустрічі Володимира Зеленського з американським лідером у Вашингтоні та участь європейських партнерів створили враження прориву. Але реальні результати залишилися мінімальними.
Попри заяви про готовність до діалогу, жодної домовленості про припинення вогню чи мирну угоду не досягнуто. Найголовніше — не наблизилося й очікуване особисте побачення Зеленського з Путіним. Український президент неодноразово наголошував, що лише прямі переговори можуть принести реальний прогрес, але Кремль цього уникає.
Після зустрічі в Алясці Білий дім заявив, що Путін погодився на посередництво Трампа, але російський міністр закордонних справ Сергій Лавров швидко охолодив очікування. Він пояснив, що жодної дати зустрічі не узгоджено, а порядок денний узагалі відсутній. Це вкотре підтвердило: Росія не готова поступатися й затягує процес.
Американський президент доручив держсекретарю Марко Рубіо підготувати пропозиції щодо гарантій безпеки для України після завершення війни. Зеленський у відповідь повідомив, що українська і американська команди обговорять це вже найближчим часом. Але перспективи таких домовленостей залишаються невизначеними, адже Москва прагне бути частиною системи гарантій, що суперечить інтересам Києва.
З економічного боку тиск на Росію не дав відчутних результатів. Попри санкції та обмеження, Москва продовжує торгувати з Китаєм та Індією. Спроба Трампа залякати новими тарифами лише продемонструвала його персоналізований підхід. Він навіть хизувався фотографією, яку надіслав Путін після саміту. Це створює ілюзію "дружнього контакту", але ніяк не наближає кінець війни.
На полі бою ситуація також складна. Російські війська зберігають ініціативу, намагаючись просунутися в Донецькій області. Особливий фокус Кремль робить на захопленні Покровська, що є стратегічною ціллю в Донбасі. Українська армія тримає оборону, але ціна спротиву висока: втрати з обох сторін значні.
Територіальне питання залишається найбільшим каменем спотикання. Путін вимагає віддати весь Донбас, тоді як Україна зберігає контроль над низкою ключових міст-фортець. Втрата цих територій означала б політичну катастрофу для Києва. Водночас будь-яка угода без гарантій може перетворитися на паузу перед новим наступом Росії.
Для України найкращим варіантом безпеки є вступ до НАТО. Але перспективи членства у найближчій перспективі виглядають малоймовірними. Тому Київ розглядає інші варіанти. Франція, Велика Британія та Естонія готові створити "коаліцію охочих", яка забезпечить військову присутність після війни. США також обіцяють долучитися, але Трамп чітко заявив: американських військ на території України не буде.
Росія ж намагається переконати, що гарантії мають надаватися через Раду Безпеки ООН. Це фактично означало б право вето для Москви і блокування будь-яких рішень. Для України та її союзників такий сценарій є неприйнятним, адже він консервує статус-кво і зводить нанівець сенс гарантій.
Окремим болючим питанням є вимога Києва повернути близько 20 тисяч дітей, незаконно вивезених до Росії. Міжнародний кримінальний суд ще у 2023 році видав ордер на арешт Путіна за воєнні злочини, пов’язані саме з цими депортаціями. Тема дітей стала моральним та політичним маркером у переговорах, який унеможливлює "компромісну тишу".
Війна в Україні виходить за межі регіонального конфлікту й визначає майбутнє всієї Європи. Якщо Путін зможе нав’язати свої умови, це стане сигналом для інших авторитарних режимів, що агресія приносить результат. Саме тому Захід має консолідувати зусилля, а не дозволяти Росії затягувати дипломатичні процеси.
Зараз головний виклик полягає у збереженні балансу між фронтом і переговорами. Україна мусить тримати оборону й водночас готуватися до довготривалих переговорів. Дипломатичні маневри Трампа не гарантують миру, але можуть вплинути на позиції союзників. Проте остаточне рішення щодо майбутнього України визначатиметься не в кулуарах, а на лінії фронту.
