Заява Емманюеля Макрона про те, що «план Трампа йде в правильному напрямку, але потребує покращення», — це не комплімент Вашингтону, а ввічлива форма жорсткої критики. Французький президент чітко окреслює межу: Європа готова говорити про мир, але не про мир за рахунок українського суверенітету й безпеки континенту.
Ключова фраза Макрона — «ми хочемо миру, але не миру-капітуляції». Таким чином Париж сигналізує: нинішня редакція американського плану більше віддзеркалює те, що було б «прийнятно для росіян», ніж те, що може бути прийнятно для України та ЄС. Фактично французький лідер проговорює те, що багато хто в Європі воліє не казати вголос: план Трампа у своєму базовому вигляді — це переговорна позиція Кремля, переупакована у формат «мирної ініціативи США».
Принциповий акцент Макрона — право Києва самому вирішувати питання територіальних поступок. Він прямо каже: лише українці можуть визначити, чим вони готові пожертвувати. Для Парижа важливо відмежуватися від будь-якої моделі, у якій великий партнер «розмінює» чужу територію в обмін на власні геополітичні дивіденди. Це й захист базового принципу міжнародного права, і страховка від звинувачень, що ЄС готовий «здати» Україну заради швидкого заспокоєння Москви.
Окремий меседж Макрона — про українську армію. Він чітко заявляє: першою лінією оборони України в разі миру має бути відновлення й посилення власних збройних сил, і «жодних лімітів» на це бути не може. Це прямий удар по логіці плану Трампа, де закладені обмеження на розмір та спроможності українських сил оборони. Для Парижа такий підхід неприйнятний, бо він створює для Росії спокусу почати нову війну вже проти демілітаризованої України.
Не менш показова теза про заморожені російські активи. Макрон нагадує: ці гроші знаходяться в Європі, й саме Європа, а не Вашингтон має вирішувати, як їх використовувати. Це заявка на фінансовий суверенітет ЄС у питанні відшкодування збитків Україні та фінансування її оборони й відбудови. Водночас це натяк Трампу: Париж не збирається дозволяти США одноосібно розігрувати карту російських активів у пакеті «мирних домовленостей».
Фраза Макрона про те, що нинішній варіант плану показує, «що прийнятно для росіян», ставить головне запитання: чи зобов’язані українці й європейці погоджуватися з цією рамкою? Відповідь французького президента — «ні». Цим Париж фактично фіксує розрив між американським баченням швидкого політичного результату й європейським розумінням стійкої безпеки. Для ЄС війна в Україні — не телевізійний сюжет, а екзистенційний виклик для всієї системи безпеки.
Показово, що при цьому Макрон не поспішає до Вашингтона як «спаситель» переговорів. На запитання, чи готовий він летіти в США, щоб допомогти домовитися, він відповідає, що таких планів немає. Це стриманий сигнал: Франція не хоче перетворюватися на статиста в чужому сценарії, поки не буде чітко зрозуміло, що на столі — не капітуляційна формула для України.
Для Києва слова Макрона — важливий, але не остаточний страховий механізм. Франція підтверджує, що не прийме «мир будь-якою ціною» й виступає проти зменшення української армії та заборони на НАТО як умови угоди. Водночас Париж визнає сам принцип переговорів на основі ініціативи Трампа, називаючи її «кроком у правильному напрямку». Це означає, що битва за зміст кожного пункту ще попереду — і вона буде йти не лише між Україною й Росією, а й усередині західної коаліції.
На практиці слова Макрона можуть стати аргументом для Києва й союзників з Центральної та Східної Європи, які виступають проти «замороженого конфлікту». Якщо Франція чітко прив’яже будь-який мирний план до відновлення українського військового потенціалу та використання російських активів на користь України, це змінить стартові умови переговорів. Якщо ж ці заяви залишаться лише радіо-коментарем без жорсткої позиції на переговорах, ініціатива знову залишиться у Вашингтона.
У підсумку меседж Парижа можна звести до трьох тез. Перша: мирний план США — це не догма, а чорновик, який має бути переписаний з урахуванням українських і європейських інтересів. Друга: будь-які обмеження на силу української армії — це прямий шлях до нової війни. Третя: Європа має власні важелі — від армій до заморожених активів РФ — і не збирається віддавати контроль над ними в чужі руки.
Для України ці слова — не гарантія, але важливий елемент політичного щита. Чим чіткіше Париж, Берлін та інші столиці артикулюватимуть, що «мир без капітуляції» означає збереження армії, недоторканність суверенітету та використання російських грошей на відбудову, тим складніше буде будь-якій адміністрації у Вашингтоні продавлювати угоду, написану під Кремль.
