Війна між США, Ізраїлем та Іраном поступово виходить за межі класичних бойових дій і переходить у сферу глобальної економічної конфронтації. Одним із найнебезпечніших проявів цієї ескалації стали повідомлення американських посадовців про те, що Іран почав встановлювати морські міни в Ормузькій протоці — вузькому морському коридорі, через який проходить приблизно 20% світових поставок нафти.
Ця протока з’єднує Перську затоку з Аравійським морем і вважається одним із найважливіших «вузьких місць» глобальної енергетичної системи. Будь-яке блокування судноплавства тут миттєво впливає на світові ринки, транспорт і економіку.
За інформацією американських розвідувальних джерел, після того як військові США знищили великі іранські кораблі, здатні швидко мінувати акваторію, Іран перейшов до іншої тактики. Замість великих суден почали використовувати численні малі швидкісні катери, які належать Корпусу вартових ісламської революції.
Ці невеликі човни здатні діяти масово і швидко. Іран має сотні, а за деякими оцінками — тисячі таких катерів, які роками використовувалися для переслідування торговельних суден та навіть кораблів ВМС США у Перській затоці.
За попередніми підрахунками редакції «Дейком», нова стратегія Тегерана полягає не в повному фізичному блокуванні протоки, а у створенні постійної загрози для судноплавства. Навіть кілька мін можуть змусити транспортні компанії зупинити перевезення або різко підвищити страхові тарифи, що фактично призведе до паралічу торгівлі.
Іран оголосив про закриття Ормузької протоки одразу після початку американсько-ізраїльських ударів 28 лютого. Тоді представники Корпусу вартових революції заявили, що будь-які судна, які спробують пройти через протоку, можуть бути атаковані.
З того часу у регіоні вже зафіксовано низку інцидентів. Декілька торговельних суден зазнали ударів невідомими снарядами або безпілотниками, а окремі атаки Іран відкрито взяв на себе.
Водночас офіційний Тегеран намагається зберігати певну дипломатичну двозначність. Наприклад, заступник міністра закордонних справ Ірану Маджид Тахт-Раванчи нещодавно заперечив, що країна встановлює міни у протоці.
Однак у своїй першій публічній заяві новий верховний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї фактично підтвердив намір використовувати протоку як стратегічний важіль. Він прямо заявив, що «важіль блокування Ормузької протоки повинен і надалі використовуватися».
Ці слова стали сигналом для міжнародних ринків. Відтоді ціни на нафту почали стрімко зростати, а судноплавні компанії дедалі обережніше ставляться до маршрутів через Перську затоку.
Адміністрація США уважно стежить за ситуацією. Президент Дональд Трамп уже кілька разів публічно попереджав Іран про наслідки мінування протоки.
«Якщо Іран перекриє Ормузьку протоку, ми вдаримо у двадцять разів сильніше», — заявив він у соціальних мережах.
Американські військові також повідомили, що завдали ударів по 16 іранських суднах, які могли використовуватися для встановлення мін.
Втім, навіть ці дії не гарантують швидкого відновлення судноплавства. Морські міни — одна з найнебезпечніших і водночас найдешевших зброї морської війни. Невеликий вибуховий пристрій розміром із великий м’яч може серйозно пошкодити танкер або військовий корабель.
Історія регіону підтверджує цю загрозу. Під час ірано-іракської війни у 1980-х роках мінування Перської затоки вже призводило до масштабних інцидентів із танкерами та військовими кораблями.
Сьогодні ситуація ще небезпечніша, адже залежність світу від цього маршруту значно більша. Через Ормузьку протоку щодня проходять десятки супертанкерів, що транспортують нафту з Саудівської Аравії, Іраку, Кувейту, Катару та Об’єднаних Арабських Еміратів.
Якщо мінна загроза збережеться, це може спровокувати найсерйозніший енергетичний шок за десятиліття. Для глобальної економіки це означає не лише зростання цін на пальне, а й можливе уповільнення міжнародної торгівлі та нову хвилю інфляції.
Таким чином, мінування Ормузької протоки може стати одним із найнебезпечніших елементів нинішнього конфлікту. Воно перетворює локальну війну на фактор глобальної економічної нестабільності — і піднімає ставки у протистоянні між Іраном та Заходом до рівня, що може визначити майбутнє світової енергетичної системи.
