16 травня 2025 року в Стамбулі пройшла зустріч представників України та Росії — перша за останні три роки. Місце зустрічі обране не випадково: Туреччина традиційно намагається зберігати нейтральність та виступає як посередник у конфліктах, зокрема на пострадянському просторі. Проте ключове питання залишається незмінним — чи має ця дипломатична ініціатива реальний потенціал завершити повномасштабну війну?
Початок зустрічі ознаменувався виступом міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана, який закликав сторони скористатися моментом та «зробити крок на зустріч миру». Однак уже за кілька годин стало відомо, що перемовини тривали менше двох годин. Це викликало хвилю скепсису серед дипломатів і спостерігачів.
Ключове слово — припинення вогню — звучить постійно з вуст українських представників. За словами голови української делегації, міністра оборони Рустема Умєрова, Київ готовий до негайного припинення вогню на 30 днів, повернення незаконно депортованих українських дітей і обміну полоненими за формулою «всіх на всіх».
Україна зайняла чітку і послідовну позицію. Як наголосив Володимир Зеленський під час саміту Європейської політичної спільноти в Албанії, Київ готовий до реальних кроків, але не прийме жодних ультиматумів чи замаскованих капітуляцій.
Важливо відзначити, що українська делегація прибуває до Стамбула з мандатом на діалог, але не за будь-яку ціну. Вона має на меті досягти припинення вогню, повернення полонених та формування умов для можливої зустрічі лідерів держав. Проте не менш важливо — розуміння, що перемовини мають ґрунтуватися на міжнародному праві, а не на силі.
Позиція Києва демонструє прагнення до дипломатії, але також і глибоку недовіру до реальних намірів протилежної сторони. Особливо в контексті того, що Москва вже вдруге направляє делегацію з тими самими представниками, що й у 2022 році — без права ухвалення рішень.
Туреччина, як країна-посередник, вкотре демонструє готовність брати участь у мирному врегулюванні конфлікту. Зустріч у Стамбулі — не перший крок Анкари в цьому напрямку. Турецька дипломатія вже неодноразово виступала на боці діалогу, зокрема у питаннях зернових угод, гуманітарних коридорів та звільнення полонених.
Проте нинішня ситуація суттєво ускладнюється. Росія перед переговорами наполягала на виключенні участі представників США, чим викликала звинувачення з боку Києва у перешкоджанні мирному процесу. Відмова від прозорості — тривожний сигнал, що може свідчити про бажання вести гру лише у власних інтересах, а не в інтересах миру.
Туреччина продовжує закликати до припинення вогню, висловлюючи переконання, що нинішній момент є критичним для досягнення зрушень. Водночас саме Туреччина фіксує найкоротшу тривалість зустрічі за всю історію переговорів між сторонами — менш як дві години.
Однією з тем, яку попередньо могли обговорити в Стамбулі, стала перспектива зустрічі Володимира Зеленського з президентом РФ. Однак наразі ця ідея виглядає досить примарною. Основна причина — відсутність сигналів із боку Кремля про готовність до предметної розмови.
Українські дипломати підкреслюють: для такої зустрічі необхідні чіткі передумови, зокрема гарантії припинення бойових дій та прогрес у гуманітарних питаннях. Київ не погодиться на формальну зустріч без змістовного результату.
Інша проблема — формат перемовин. Вони пройшли у двосторонньому режимі, без участі американських чи європейських спостерігачів. Це зменшує довіру до процесу і унеможливлює зовнішній тиск, необхідний для реального поступу.
Спроба переговорів у Стамбулі викликає низку запитань. Насамперед — чи був реальний намір досягти результату з боку Росії. Як зазначив керівник Офісу президента України Андрій Єрмак, спроби прив'язати сьогоднішню зустріч до 2022 року є маніпуляцією. Мовляв, змінюється лише географія, але не суть.
Україна демонструє відкритість до миру, але не на умовах диктату. Попри емоційну втому суспільства, держава продовжує відстоювати свою незалежність як на полі бою, так і за столом переговорів. Прогрес можливий лише тоді, коли кожен учасник готовий поступитися власними амбіціями заради спільного майбутнього.
