На тлі холодної зупинки всіх шести енергоблоків місто стає інструментом русифікації та пропаганди.
Енергодар, заснований у 1970-му як «дар енергії», за чотири роки окупації перетворився на привид із зачиненими під’їздами, чужими обличчями на порожніх вулицях і солдатами на території найбільшої в Європі АЕС.
Російські силовики проводять раптові обшуки, фіксуються довільні затримання, а частина мешканців зникає у віддалених колоніях. На заміну тим, хто виїхав, заїжджають росіяни.
Окупаційна адміністрація і держкорпорація «Росатом» контролюють майже всі сфери життя. За їхніми заявами, у місто «вливаються» гроші: відкриваються школи, гуртки, культурні центри після косметичного ремонту, з’являються філії вишів та «атомні уроки» про кар’єри в корпорації. Паралельно супермаркети з російськими вивісками продають російські товари, а на вулицях більше «нових» облич.
На самій АЕС — військові. Публікувалися відео з озброєними підрозділами, зокрема бійцями «Ахмата», за сотні метрів від реакторів, а також зі стріляниною з приміщень станції. МАГАТЕ підтверджує повторювані звуки пострілів поблизу об’єкта й наголошує: будь-яка військова активність біля великої АЕС «неприйнятна».
Попри це російська сторона говорить про «підвищення стандартів» і заявляє, що готова наростити штат із нинішніх близько 5 тис. до 7 тис. працівників (до війни — приблизно 11 тис.). Усі шість енергоблоків з 2024 року — у стані холодної зупинки.
У середині 2023 року, більш ніж через рік після того, як Росія захопила контроль над Запорізькою атомною електростанцією, її оригінальний логотип все ще висів зовні — Олександр Єрмоченко
Більшість українських мешканців Енергодара втекли з російської окупації — OpenStreetMap
Колишні мешканці та працівники станції розповідають про обшуки, тортури і «підвали» у відділках поліції, куди потрапляли опоненти окупації або ті, хто відмовлявся підписувати контракти з «Росатомом».
Деякі люди зникли безвісти; іншим інкримінують «недружнє ставлення» до влади. Окупаційні структури все це заперечують і говорять про «наклепи».
Найвідчутніше тиск на дітей і вчителів. Запроваджено російський навчальний план із культом «патріотизму», святкуванням дат на кшталт анексії Криму, залученням до «Юнармії» та інших організацій.
Водночас українські онлайн-класи блокують, інтернет нестабільний, багатьох змушують ставати на російський облік. Офіційно із міста виїхала переважна більшість педагогів; дві з трьох шкіл шукають учителів.
За словами окупаційної адміністрації, у місті нині близько 22 тис. мешканців проти довоєнних 50 тис. Паралельно діє механізм «перереєстрації» житла із вимогою російського паспорта й купи довідок; за невиконання запускаються процедури «безхазяйного майна».
На міському сайті публікувалися списки «перейнятих» квартир, а місцеві відзначають появу сімей із різних регіонів РФ. Офіційно заперечують намір замінити населення, пояснюючи це «поверненням» частини людей.
Денис Солдатов, 25-річний український солдат з Енергодара, розповів, що в його рідному місті панує страх. Зараз він живе в сусідньому Запоріжжі, яке контролюється Україною — Аліна Смутко
Російський солдат стоїть на варті біля Запорізької атомної електростанції перед прибуттям експертів Міжнародного агентства з атомної енергії у 2023 році — Олександр Єрмоченко
Захоплення Енергодару й станції стало символом: Кремль оголосив більшість Запорізької області «частиною РФ», а його представники відкинули ідею зовнішнього управління станцією.
Фахівці попереджають: будь-які розмови про перезапуск за нинішніх умов — «абсурдні» через фронтове розташування, дефіцит кадрів і військову присутність. Ризики для допоміжної інфраструктури — електропостачання, системи охолодження, зв’язок — залишаються підвищеними.
Колишній менеджер станції згадує, як працівників «ламали», вимагаючи лояльності. Вчитель шахів, який пережив дві імперські «епохи», втік до Запоріжжя і тепер навчає дітей-переселенців.
Подружжя музикантів, що працювало в Енергодарі з кінця 70-х, розповідає про тотальний нагляд, вимушений перехід на російські документи для елементарного доступу до послуг — і втечу з міста, залишивши інструменти й бібліотеку. Ветеран, поранений на фронті, не може повернутися до рідного села під Енергодаром; син під окупацією змушений вчитися за російською програмою.
За свою службу солдатом Володимир отримав нагороди від українських військових — Аліна Смутко
- Ядерна безпека. Потрібні постійні інспекції МАГАТЕ, демілітаризація периметра та технічні аудити станції. Будь-який сценарій перезапуску без усунення військових ризиків — неприйнятний.
- Захист населення. Канали евакуації дітей і вразливих груп, документування депортацій та випадків примусу до зміни громадянства, підтримка сімей зниклих безвісти.
- Майнові права. Фіксація випадків «реприватизації» житла, підготовка юридичних позовів і механізмів реституції після деокупації.
- Кадровий резерв. Підготовка українського персоналу для безпечного відновлення управління АЕС у майбутньому, включно з психологічною підтримкою й перепідготовкою.
- Міжнародна відповідальність. Розслідування тортур, примусу та використання ядерного об’єкта в інтересах окупації з подальшими персональними санкціями.
Енергодар — більше, ніж «місто енергетиків». Це тест на здатність світу захищати цивільну ядерну інфраструктуру і права людей у зоні окупації. Поки станція стоїть у холодній зупинці, місто заморожують страхом і пропагандою. Розтопити цю «заморозку» можна лише поєднанням безпеки, правової роботи та конкретної допомоги людям, які досі живуть у тіні реакторів і окупаційних блокпостів.
Алея Героїв, де поховані українські воїни, у Запоріжжі — Аліна Смутко
