Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков заявив, що Росія розраховує на відновлення “мирного процесу” та очікує подальших посередницьких зусиль з боку Сполучених Штатів. Формально Москва говорить про необхідність активізації переговорів. Але сам тон цих заяв показує: Кремль намагається створити враження, ніби саме Росія сьогодні зацікавлена у дипломатичному врегулюванні.
Пєсков визнав, що переговорний процес перебуває “на паузі”. Це фактично перше непряме підтвердження того, наскільки сильно міжнародна дипломатія навколо війни в Україні сповільнилася за останні місяці. Війна на Близькому Сході, конфронтація навколо Ірану та внутрішньополітична боротьба у США різко змістили глобальний фокус уваги.
Для Кремля ця ситуація створює нове вікно можливостей. Росія намагається використати втому Заходу від затяжної війни та повернути себе у роль “сторони переговорів”, а не держави-агресора. За попереднім аналізом «Дейком», нинішня риторика Москви спрямована передусім на Вашингтон, а не на Київ. Кремль демонструє готовність до дипломатії саме в момент, коли США дедалі активніше шукають способи уникнути одночасної ескалації одразу в кількох глобальних конфліктах.
Особливо показовою є ставка Москви на американське посередництво. Росія фактично визнає: без участі США будь-який серйозний переговорний процес зараз неможливий. Це одночасно і спроба легітимізувати майбутні контакти з Вашингтоном, і прагнення перевести війну в площину великої геополітичної торгівлі між наддержавами.
При цьому Кремль продовжує дотримуватися своєї звичної інформаційної лінії. Пєсков знову заявив, що Росія нібито атакує “лише військові або навколовійськові об’єкти”, попри систематичні удари по українській енергетиці, житловій інфраструктурі та цивільних містах. Одночасно Москва традиційно звинувачує Україну в атаках на російську інфраструктуру, намагаючись створити образ “взаємної ескалації”.
Це важливий елемент російської дипломатичної стратегії. Кремль прагне поступово стерти чітке розмежування між агресором і жертвою війни, переводячи конфлікт у формат “двостороннього протистояння”, де Захід має схилити обидві сторони до компромісу. Саме тому Москва дедалі частіше використовує лексику “посередництва”, “миротворчих зусиль” та “необхідності діалогу”.
На цьому фоні Київ також демонструє готовність до дипломатичних контактів, але в іншій логіці. Президент Володимир Зеленський нещодавно заявив про очікування активізації переговорного процесу та готовність до нового раунду перемовин у тристоронньому форматі. Водночас українська позиція принципово відрізняється від російської: Київ наполягає, що переговори не можуть стати інструментом заморожування війни або закріплення окупації.
Пауза у дипломатії останніми місяцями стала однією з головних ознак нового етапу війни. Після загострення ситуації навколо Ірану міжнародна увага різко переключилася на Близький Схід, а переговорна активність щодо України фактично завмерла. Навіть анонсовані контакти американських представників із Києвом були відкладені.
Саме тому нинішні сигнали Москви виглядають не випадковими. Кремль розуміє: чим довше триває глобальна нестабільність, тим сильніше зростає спокуса великих держав шукати хоча б тимчасове “заморожування” війни в Україні заради концентрації ресурсів на інших напрямках.
Втім, ключова проблема залишається незмінною. Росія продовжує говорити про переговори, не демонструючи готовності відмовитися від своїх базових воєнних цілей. Москва, як і раніше, прагне закріпити контроль над окупованими територіями та змусити Україну погодитися на нову архітектуру безпеки у регіоні на умовах Кремля.
Саме тому будь-яке “відновлення мирного процесу” поки виглядає радше дипломатичним маневром, ніж реальним наближенням до завершення війни. І головне питання тепер полягає не в тому, чи повернуться сторони до переговорів, а в тому, чи стане дипломатія шляхом до миру — чи лише ще одним інструментом затяжного геополітичного протистояння.
