Коли у Києві знову говорять про «тижні» до рішення МВФ, це звучить майже як прогноз погоди: наче близько, але з ризиком різкої зміни вітру. Та цього разу тон задає не бюрократія, а війна і бюджетна арифметика.
Голова Міжнародного валютного фонду Кристаліна Георгієва заявила, що планує подати нову програму підтримки України на затвердження Виконавчої ради МВФ упродовж кількох тижнів. Йдеться про пакет на $8,1 млрд.
За її словами, з листопада, коли було досягнуто попередньої домовленості на рівні персоналу, «багато що змінилося», однак напрям вимог лишається тим самим. За попередніми підрахунками редакції Дейком, це означає: гнучкість у темпах, але не у суті реформ.
Архітектура програми — 48-місячний механізм EFF (розширений фондовий механізм). Такий формат зазвичай прив’язує транші до структурних маяків: доходи бюджету, податкова база, фінсектор, антикорупційні запобіжники.
Найгостріший вузол — ПДВ. МВФ наполягає на згортанні пільг ПДВ для споживчих товарів, які, за оцінкою Фонду, залишають економіку «між ринковою і неринковою моделлю». Це політично болюче, бо торкається цін.
Водночас Георгієва окреслила компроміс: для старту програми достатньо, аби законопроєкт був внесений до парламенту — не обов’язково ухвалений. МВФ фактично купує час, але не знімає з Києва зобов’язання довести реформу до фінішу.
Чому саме пільги ПДВ стали «must-have»? Бо це швидкий і відносно передбачуваний інструмент нарощення внутрішніх доходів, який зменшує дефіцит бюджету без емісійних ризиків. Для країни у війні така стабільність важить не менше, ніж зброя.
Другий мотив — євроінтеграція. У логіці Фонду податкова дисципліна й прозорі правила — місток до ринку ЄС: однакові умови для бізнесу, менше «сірих зон» на митниці, зрозуміла конкуренція. Це напряму пов’язано з інвестиційним кліматом.
Та на практиці «калібрування», про яке говорить Георгієва, — це політична економія виживання. Війна підвищує соціальну чутливість до будь-яких податків, а парламент — поле, де реформа може загрузнути в поправках, винятках і «тимчасових» відтермінуваннях.
Звідси й ідея «року на переконання» для ухвалення суперечливої норми: МВФ готовий дати люфт, аби уряд зібрав голоси й пояснив суспільству логіку кроку. Але дедлайн, навіть неформальний, задає темп усім іншим рішенням — від митниці до адміністрування.
Важливо й те, що програма МВФ — це не лише гроші МВФ. Вона працює як «якір довіри» для інших донорів: коли Фонд каже «умови виконуються», легше мобілізувати фінансування України через ЄС, уряди та ринки.
Reuters також вказує на ширший фон: оцінки фінансових потреб залишаються колосальними на роки вперед, а війна руйнує інфраструктуру, зокрема енергетику. В таких умовах збої з зовнішнім фінансуванням одразу б’ють по курсі, цінах і можливостях оборони.
Паралельно Київ демонструє «домашню роботу»: ухвалення бюджету 2026, робота з борговими інструментами та пошук донорських гарантій. Це саме ті маркери, які Фонд зазвичай читає як здатність держави планувати не лише фронт, а й макростабільність.
Ключова інтрига найближчих тижнів — чи зможе влада провести податкову реформу так, щоб не спровокувати хвилю спротиву в бізнесі й регіонах. Пільги ПДВ для одних — «дешевший кошик», для інших — «дірка» в доходах і стимул для схем.
Є й комунікаційний виклик: суспільству потрібно пояснити, що скасування окремих винятків — не «закручування гайок заради МВФ», а спроба зменшити залежність від зовнішніх траншів у середньостроковій перспективі. Інакше реформи виглядатимуть як нав’язані.
Якщо Виконавча рада МВФ схвалить програму в заявлений термін, це підсилить переговорну позицію України з іншими кредиторами та стабілізує очікування ринку. Якщо ж процес затягнеться через парламент, ризик — у касових розривах і нових «пожежних» рішеннях.
У підсумку програма МВФ на $8,1 млрд — це не стільки про суму, скільки про траєкторію: від воєнної економіки з винятками до більш передбачуваної моделі, сумісної з ЄС. І саме ПДВ, непомітний у мирний час, стає індикатором дорослішання держави.
