Все, що залишилося від російської прикордонної застави - це картина руйнації: Листи металу тріпотіли на вітрі, митні декларації розліталися, а бродячі собаки бродили під знаком "Росія", що перекривав дорогу.
Здіймаючи пил, українські бронемашини безперешкодно проїжджали повз - потік людей і зброї продовжував найбільше іноземне вторгнення в Росію з часів Другої світової війни, наступ, що наближається до кінця першого тижня після прориву кордону тут, у Суджі, і на кількох інших ділянках.
На пункті пропуску український солдат, який стояв на узбіччі дороги, махав військовим, що проїжджали повз, через кілька днів після того, як начальник російського генерального штабу оголосив, що атака була відбита.
На кордоні були розкидані уламки програної битви - і сліди солдатів, захоплених зненацька: під ногами дзвеніли гільзи, на асфальті валялися відкинуті бронежилети.
Перенесення бою на російську землю стало важливим моментом для України у війні з Росією - через два з половиною роки після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення, і через 10 років після того, як Росія здійснила військову інтервенцію з метою захоплення території та підтримки сепаратистських держав-клієнтів на сході України.
Протягом першого місяця війни Україна завдала удару у відповідь, здійснивши транскордонну вертолітну атаку, і регулярно бомбардує російські нафтопереробні заводи та аеродроми за допомогою флоту саморобних безпілотників. Дві менші, більш ранні вилазки російських емігрантських груп на територію Росії за підтримки української армії закінчилися швидким відступом.
Але до минулого тижня українські війська не наступали вглиб Росії.
Машини української армії проїжджають повз знак «Україна» ліворуч і «Росія» праворуч на дорозі біля зруйнованого російського прикордонного посту в Суджі. Девід Гуттенфельдер
Українські війська легко прорвалися через слабо захищений кордон, просунувшись на десятки кілометрів вглиб Росії і змінивши наратив війни після похмурого року, протягом якого Україна намагалася, часто марно, стримувати просування російських військ на своєму східному фронті.
До понеділка український головнокомандувач повідомив президенту Володимиру Зеленському, що його війська утримують 1000 квадратних кілометрів території в південно-східній Курській області Росії. Два десятки населених пунктів були захоплені.
"Я щасливий їхати на танку в Росію, і це краще, ніж вони в'їжджають танками в нашу країну", - сказав один український солдат, сидячи навпочіпки на танку, припаркованому вздовж маршруту постачання для бойових дій - запиленого, жвавого шосе для бронетехніки, бензовозів і пікапів.
Не всі бойові дії відбуваються в Україні. Вздовж дороги бортовими машинами також перевозили пошкоджені бронетранспортери американського виробництва MaxxPro у зворотному напрямку.
Поруч з дорогою кілька будинків було зрівняно з землею російськими авіабомбами, що свідчить про жорстокі повітряні атаки, які досі були відповіддю Росії. Там, де дорога проходила високою відкритою рівниною, з усіх боків здіймалися клуби диму.
77-річну Раїсу Усенко евакуювали в понеділок зі свого будинку в селі Юнаківка в Сумській області України, приблизно за 8 кілометрів від російського кордону. Девід Гуттенфельдер
Для України існує безліч ризиків. Наступ має на меті змусити Росію відволікти війська від запеклих бойових дій на сході України, чого досі не відбувалося, і отримати важелі впливу для мирних переговорів, хоча вони не заплановані.
Чи зможе Україна утримати російську землю достатньо довго для досягнення цих стратегічних цілей, залишається відкритим питанням.
Президент Володимир Путін пообіцяв, що ця атака не пом'якшить його позицію на переговорах. І навіть коли Росія намагалася відповісти на вторгнення, її війська продовжували завдавати ударів по українських силах на сході країни, заявили в понеділок офіційні особи.
Але українські бронетанкові колони, що з гуркотом в'їжджають в Росію, є визначним поворотом у війні.
Українські війська прорвали кордон у вівторок в результаті несподіваної атаки, яка почалася з розчищення шляхів через мінні поля. За ними пішла бронетехніка, яка прорвала слабку оборону молодих солдатів-строковиків і прикордонників.
Атака на прикордонний пост, який відвідали The New York Times, пункт пропуску "Суджа", ізольоване місце серед сільськогосподарських полів, залишила по собі руїни всього в декількох сотнях кілометрів на південь від Москви. Журналісти заглибилися на кілька сотень метрів на російську територію.
У понеділок близько десятка українських солдатів з обличчями, закритими хірургічними масками, бурчали і проклинали, витягуючи мертвих російських солдатів із зали з кабінами паспортного контролю, застібаючи їх у мішки для трупів.
Табличка з написом «Зона митного контролю» російською та англійською мовами біля зруйнованого російського прикордонного посту в Суджі. Девід Гуттенфельдер
Нині зруйнована прикордонна застава, незважаючи на кілька засипаних мішками з піском гарматних установок, була явно не готова до танкового та артилерійського штурму.
Україна проводила свої власні приготування потайки. Густе літнє листя в дубових і кленових лісах приховувало важке озброєння. Позірні навчання маскували пересування військ. Солдати були розосереджені, спали в покинутих будинках у селах.
Лише в останній момент, за словами заступника командира української бригади, навіть старшим офіцерам повідомили про наступ. Командир, який попросив називати його лише по імені та званню, підполковник Артем, відповідно до військового протоколу, розповів, що скликав підлеглих офіцерів на нараду на узбіччі дороги в лісі, щоб зробити оголошення. Вони вторгнуться в Росію. Це було за три дні до нападу. Рядові солдати дізналися про це лише за день до того.
"Думка про те, що ми дійсно увійдемо на територію Росії, здавалася чимось неймовірним", - згадує полковник Артем.
Українські військові на магістральній дорозі біля російського кордону в Сумській області України в понеділок. Девід Гуттенфельдер
"Існувало дуже жорстке обмеження на тих, хто знав" про план атаки, - сказав полковник Артем. Проте, коли новина просувалася вниз по службі, армія покладалася на розсудливість своїх солдатів. За його словами, офіцери не збирали телефони солдатів, вірячи, що вони збережуть таємницю.
Стратегія полягала в тому, щоб швидко прорвати прикордонну оборону і маневрувати на дорогах, блокуючи російські контратаки і користуючись перевагами пасторального ландшафту цієї частини Росії, який перемежовується болотами і озерами, що обмежує можливості росіян пересуватися по бездоріжжю.
За словами полковника Артема, ця атака, яка призвела до захоплення невизначеної кількості полонених і спровокувала поки що розрізнену російську відповідь під командуванням внутрішньої розвідки, а не армії, вже досягла своєї мети. "Це удар по авторитету Росії, яка позиціонує себе як імперія-переможець, - сказав він. "Але ми створили буферну зону всередині цієї країни".
Секретність атаки була першорядною.
Минулого року, після того, як уряд місяцями телеграфував про контрнаступ на півдні України, який зрештою провалився, науково-дослідний інститут, пов'язаний з Міністерством оборони, вивчав успішні військові операції часів Першої світової війни, Другої світової війни, арабо-ізраїльських воєн та інших конфліктів. Вони виявили спільну рису: мовчання політичного керівництва до тих пір, поки цілі не були досягнуті.
Цього тижня українські чиновники чекали кілька днів, щоб визнати, що вони вторглися в Росію.
У понеділок українські військові зупинилися, щоб купити продукти в невеликому продуктовому магазині вздовж дороги в Сумській області. Девід Гуттенфельдер
"Ділитися деталями, коментувати і хвалитися доречно лише після завершення операції", - вважає Іван Киричевський, військовий експерт української аналітичної групи Defense Express.
На кордоні секретність дорого коштувала. Не маючи змоги попередити мешканців, Україна була змушена терміново евакуювати їх після того, як Росія у відповідь почала бомбардування українських прикордонних сіл. Україна заявила, що евакуює 20 000 людей, які проживають в межах 10 кілометрів від кордону.
44-річна Наталія Вяліна, вихователька дитячого садка в українському селі Хотин, почула гусеничну техніку на дорогах у вівторок вранці, коли почалася атака. До вечора її село було піддано бомбардуванню. Хоча вона була змушена тікати, вона схвалює стратегію України.
"Нехай вони спробують бути окупованими, піддатися вторгненню, почути, як плачуть діти в бомбосховищах, побачити, як страждають люди похилого віку", - сказала вона в притулку для людей, переміщених з прикордонних районів.
"Я хочу, щоб війна закінчилася, - каже 65-річна Віра Простатіна, бухгалтер-пенсіонерка, яка була змушена покинути свій дім. "Але зараз росіяни захоплюють села і міста. Нехай це буде для них уроком. Ворог має бути покараний. Вони принесли до нас війну і зруйнували наші життя. Тепер я хочу, щоб це закінчилося - і для них, і для нас".
Бойові дії точаться в сільській місцевості по обидва боки кордону, з пагорбами і широкими краєвидами соняшникових і пшеничних полів. В українському містечку Юнаківка, що за 8 кілометрів від кордону, кози, що паслися на узбіччях доріг, піднімали голови і жували, спостерігаючи за проходженням українських військових колон.
Бродячі собаки блукають біля завалів і воронки в районі зруйнованої російської прикордонної застави. Девід Гуттенфельдер
За кілька сотень метрів на території Росії дорожнє покриття було поцятковане вирвами від мінометних снарядів. Дорожній знак, що вказував напрямок руху в бік України або Росії, був посічений осколками. Вибухи зірвали синю бляху з російського прикордонного стовпа.
Плями крові на підлозі та розкидані бинти свідчили про те, що російські солдати програли бій у цьому місці.
Сцени розгрому російських позицій з'являлися і раніше під час війни - на північ від Києва, столиці, на північному сході Харківської області та на півдні Херсонської області. Але тут Росія спіткнулася на власній землі.
Сувора бюрократія знаків, що керують діями людей, які можна побачити всюди в Росії, але особливо залякують мандрівників на пунктах паспортного контролю, виявилася безсилою.
У залі паспортного контролю пролунав вибух. Плоскі екрани звисали з даху на дротах. Зовні на узбіччі дороги тріпотіли рублі, не зібрані українцями.
Репортаж підготували Борис Віктюк з прикордонного переходу Суджа, Росія; Юрій Шивала з Сум, Україна; Стас Козлюк та Дзвінка Пінчук з Києва, Україна.
