Енергетичні ринки світу відчули новий удар після того, як війна на Близькому Сході змусила закрити нафтові термінали в Іраку та Омані. Атаки на танкери, порти та енергетичну інфраструктуру створили серйозну загрозу для експорту нафти з регіону, який традиційно є одним із ключових джерел постачання енергоносіїв.
На тлі цих подій світові ціни на нафту різко зросли. Еталонний сорт Brent ненадовго перевищив позначку 100 доларів за барель, перш ніж стабілізуватися приблизно на рівні 97 доларів. Навіть короткочасний стрибок продемонстрував, наскільки чутливими залишаються енергетичні ринки до подій у Перській затоці.
Конфлікт розпочався 28 лютого, коли Сполучені Штати та Ізраїль завдали ударів по військових і стратегічних об’єктах Ірану. Тегеран відповів атаками на Ізраїль, а також на об’єкти у країнах Перської затоки, де розміщені американські військові бази або уряди яких підтримують Вашингтон.
За підрахунками редакції «Дейком», нинішня ескалація швидко перетворюється на масштабну енергетичну кризу, оскільки бойові дії дедалі більше зачіпають інфраструктуру, що забезпечує глобальні поставки нафти.
Безпосереднім поштовхом до закриття іракських терміналів стала атака Ірану на нафтові танкери біля узбережжя країни. Після інциденту влада Іраку ухвалила рішення призупинити роботу всіх нафтових експортних терміналів. Про це повідомило державне інформаційне агентство країни.
У той же день було зупинено роботу важливого нафтового терміналу в Омані — Міна аль-Фахаль, розташованого неподалік столиці Маската. Оператор порту Petroleum Development Oman пояснив закриття міркуваннями безпеки на тлі загострення конфлікту.
Ці рішення мають значні економічні наслідки. За даними Міжнародного енергетичного агентства, Ірак у лютому видобував приблизно 4,5 мільйона барелів нафти на добу, що робить його одним із найбільших виробників у світі. Оман виробляв близько 800 тисяч барелів щоденно.
Тимчасове припинення експорту може змусити країни скоротити видобуток. Якщо нафту неможливо відвантажувати на міжнародні ринки, її доводиться накопичувати у сховищах, які мають обмежену місткість. Після заповнення резервуарів виробництво неминуче доведеться знижувати.
Енергетична напруженість зростає і через удари по інфраструктурі. 7 березня ізраїльські військові вперше атакували іранські енергетичні комплекси та сховища палива. Ці об’єкти раніше не були прямою ціллю у конфлікті.
Після цього Іран розпочав серію контратак проти нафтових об’єктів у країнах Перської затоки. Паралельно Тегеран посилив риторику щодо можливого обмеження судноплавства через Ормузьку протоку — стратегічний морський коридор, через який транспортується приблизно п’ята частина світової нафти.
Аналітики вважають, що Іран використовує енергетичний фактор як інструмент стратегічного тиску. За словами експерта з енергетичної геополітики Рауфа Маммадова, атаки на нафтову інфраструктуру мають чітку політичну мету.
«Це частина стратегії Ірану, спрямованої на підвищення економічної ціни війни для США та їхніх союзників», — зазначає аналітик.
Особливо показовим є момент атак. Вони відбулися майже одразу після того, як країни G7 та їхні партнери оголосили про рішення випустити 400 мільйонів барелів нафти зі стратегічних резервів для стабілізації ринку.
За словами Маммадова, Тегеран фактично демонструє, що контроль над енергетичними потоками може дати йому більше впливу на ринок, ніж дії найбільших економік світу.
Рішення про використання стратегічних резервів стало найбільшим подібним кроком за багато років. Проте цей обсяг — приблизно чотири дні глобального споживання нафти — може лише тимчасово пом’якшити наслідки кризи.
У довгостроковій перспективі ключовим фактором залишатиметься безпека морських маршрутів та стабільність виробництва у країнах Перської затоки.
Сьогоднішня ситуація демонструє, наскільки тісно пов’язані військові конфлікти та енергетична безпека. Кілька атак на танкери та порти вже змогли розхитати глобальні ринки і поставити під питання стабільність поставок для десятків країн.
І поки бойові дії тривають, ринки залишаються у стані нервового очікування. Кожна нова атака на інфраструктуру або судноплавство може стати тригером для наступного стрибка цін — і нового витка глобальної економічної нестабільності.
