Повернення Дональда Трампа на посаду президента США невпинно змінює традиційні підвалини відносин з європейськими союзниками. Незабаром, під час самітів G7 у Канаді та НАТО в Нідерландах, лідери ЄС та їхні партнери шукатимуть спосіб «утримати Трампа на борту», однак політичний наступ Вашингтона вже завдав серйозного удару по евроатлантичній безпеці.
Перш за все, кардинально переглядається принцип «одна за всіх, і всі за одного» у рамці НАТО. Президент США чітко дав зрозуміти, що безпека Європи не є для нього невіддільною від безпеки Америки. Міністр оборони підкреслив, що саме країни ЄС мають підняти власні бюджети на оборону, забувши про спільні зобов’язання Альянсу. Ця риторика руйнує багаторічний консенсус і ставить під сумнів готовність США захищати європейські рубежі так само, як свої власні.
Не менш промовистим став підхід «Америка Перша» в торговельній сфері. Від одного до десяти відсотків на всі імпортні товари, 25–50-процентні мита на європейську сталь та автомобілі — такі рішення стали звичними в адміністрації Трампа. Союзники сприймають це як атакувальний інструмент торговельної війни, коли Брюссель і окремі столичні уряди раптом опинилися під митним пресом Вашингтона. Тиск на ЄС у вигляді загроз підняття мит до 20 та більше відсотків змусив уряди Європи шукати альтернативні ланцюги постачання та диверсифікувати експорт, щоб протистояти американському шантажу.
Заяви Трампа про «об’єктно-спрямовану торгівлю» проти Німеччини та Японії, а також «угоду за угодою» з Росією і Китаєм показують, що президент США розглядає своїх традиційних партнерів як економічних конкурентів, а не союзників. Кремль позбавляється мита, тоді як ЄС і Канада опиняються під збільшеним податковим тиском. Це не просто погіршує торговельні баланси, а руйнує взаємну довіру — ключову опору трансатлантичного співробітництва.
Паралельно з економічним наступом іде політична кампанія проти європейських цінностей. Заступник президента США зустрічався з ультраправими рухами в Німеччині та Польщі, а офіційні виступи керівників державного департаменту звинувачують Європу в «змовороті проти західної цивілізації». Такі меседжі підривають єдність ліберальних демократій, підігрівають внутрішні розбіжності та розкол у самому ЄС.
У центрі цього інформаційного тиску — технологія. Вашингтон фактично відмовився від політики колективної безпеки, одночасно застосувавши кіберсанкції проти європейських компаній і блокуючи участь партнерів у розробці нових оборонних проєктів. Цей крок відкриває НВО та приватні оборонні корпорації США для реалізації стратегій ексклюзивного доступу до технологій, тоді як європейські стартапи змушені шукати кошти на власні НДДКР.
Саміт G7 у Канаді уже не буде лише дебатами про клімат чи пандемію: питання європейської оборони, санкцій проти Росії та співпраці з НАТО вийдуть на перший план. Більшість європейських лідерів усвідомлюють, що дипломатичні жести та «рукостискання» з Трампом не виправлять руйнувань, завданих курсом «Америка Перша». Натомість їм слід визначити спільну стратегію протидії — від координації митних заходів до формування єдиних оборонних ліній.
У підсумку, політична офензива Трампа спричиняє довготривалі наслідки: послаблення трансатлантичних інституцій, руйнацію колективної безпеки та переведення торгівлі в площину взаємних санкцій. Водночас для Брюсселя і ключових столиць Європи відкривається можливість переосмислити свою роль у глобальному порядку: від формування автономних оборонних спроможностей до партнерства з новими геополітичними акторами. Головне завдання — не лише «пройти крізь» нинішні дебати в рамках самітів, а й створити механізми відновлення довіри та взаємних гарантій між Європою і США, які триматимуться навіть під час «торгівельної бурі» та політичного шантажу.
