Під імпровізованим навісом на околиці Абуджі місцеві продавці готують на вугіллі шматки м’яса, яке відрізняється від звичних для Заходу страв. Замість яловичини чи курятини — антилопа, кажан, варан або дикобраз. Для нігерійців це традиційний делікатес, відомий як бушміт. Попри офіційну заборону торгівлі, попит на нього різко зріс у містах.
Ще донедавна бушміт залишався переважно сільським явищем, але нині його споживають не лише мешканці сіл, а й жителі мегаполісів. За даними Wildlife Conservation Society, понад дві п’ятих міських нігерійців скуштували його за останній рік, що майже вдвічі більше, ніж у 2018 році. М’ясо диких тварин продають поруч із легальною худобою на ринках, а тіньовий обіг бушміту у світі оцінюється Всесвітнім банком у $7,8–10 мільярдів щорічно.
Проте лікарі попереджають: традиція може перетворитися на масштабну загрозу здоров’ю. Всесвітня організація охорони здоров’я нагадує, що три чверті нових інфекційних захворювань виникли від контакту з тваринами. Спалах Еболи 2014 року пов’язують із вживанням кажанів, а COVID-19, за припущеннями вчених, теж має зоонозне походження. «Це не лише локальна проблема, а потенційна глобальна небезпека», — зазначає віцепрезидент Нігерійської медичної асоціації Ушакума Анемга.
Загроза посилюється умовами торгівлі. М’ясо розрубують просто неба, без санітарного контролю та захисного одягу. За словами дослідниці зоонозних хвороб Нусірат Елелу, саме обробка туш створює «тихі шляхи» для нових інфекцій. Хоча країна вдосконалила систему реагування на спалахи, механізми раннього виявлення небезпечних хвороб досі ненадійні. «Ми сидимо на бомбі сповільненої дії», — попереджає науковиця.
Окрім ризиків для здоров’я, бушміт загрожує біорізноманіттю. Професор Університету Уйо Едем Еніанг стверджує, що мисливці винищують усе підряд — від кроликів до слонів. За його словами, деякі види можуть зникнути безповоротно. Мисливців приваблюють високі ціни: рідкісний звір може коштувати понад мільйон найр, що стимулює безконтрольне винищення.
Попри законодавчу заборону вбивати захищені види, контроль залишається слабким. Продавці часто видають м’ясо рідкісних тварин за дозволену дичину, а поліція й митники нерідко не здатні відрізнити види. Самі ж правоохоронці іноді входять до кола покупців. Навіть збільшені штрафи до пів мільйона найр та загроза п’яти років ув’язнення не зупиняють торгівців.
Мисливці, як-от Оладосу Аделані із півдня країни, визнають: клієнтами стають усі — від місцевих чиновників до силовиків. Для них це джерело доходу, яке важко замінити. Таким чином, боротьба з нелегальною торгівлею стає ще складнішою.
Нігерійський приклад ілюструє глобальну дилему: традиційна їжа та культурна спадщина проти ризику нових пандемій і втрати дикої природи. Якщо влада не посилить контроль і не створить альтернатив для мисливців, країна може опинитися перед подвійною кризою — санітарною й екологічною.