Ці події ставлять нові запитання до природи влади, її тіньових механізмів та колишніх зв’язків із представниками епохи Януковича.
Останні дні впливової тіні
Вранці 21 травня в Мадриді був застрелений Андрій Портнов — юрист, політик, наближений до екс-президента Віктора Януковича та неофіційний куратор судової системи. Його смерть шокувала частину політичного істеблішменту України, але викликала і низку логічних запитань: що робив Портнов в Україні за кілька днів до трагедії та чому його зустрічі з найвищими посадовцями залишилися поза увагою громадськості?
Інформація про приїзд Портнова 17–18 травня до Києва, підтверджена одразу кількома незалежними джерелами, проливає світло на одну з найнепрозоріших сторін української політики. За словами джерел, він провів перемовини з Олегом Татаровим — заступником керівника Офісу президента, а також з директором Державного бюро розслідувань Олексієм Сухачовим.
Сама поява Портнова в Україні на тлі його репутації як тіньового менеджера суддівської вертикалі, викликає занепокоєння щодо межі між старим режимом і новою владою. Адже Портнов — не просто юрист. Він — символ глибоко вкоріненого впливу, який роками визначав долю української правової системи за лаштунками.
Ключові слова: Андрій Портнов, судова система України, ДБР, Офіс президента, Віктор Янукович, українська політика, державна зрада, Олег Татаров, Олексій Сухачов, Мадрид.
Зустрічі, які залишають слід
Що саме обговорювалося під час зустрічей Портнова з посадовцями, поки що достеменно невідомо. Проте сам факт таких контактів викликає численні питання. Татаров, якого давно пов’язують з системою безпеки та правоохоронними структурами, є ключовою фігурою в новій вертикалі влади. А Сухачов як очільник ДБР володіє інформацією щодо десятків резонансних справ.
Ці контакти неможливо трактувати як випадковість. Адже історія самого Портнова — це історія впливу, кулуарних домовленостей і закритих процесів. Ще з часів Януковича, коли він обіймав посаду заступника голови адміністрації президента, Портнов формував і реалізовував механізми впливу на судову гілку влади.
У 2019 році він повернувся в Україну напередодні інавгурації Володимира Зеленського. Його повернення тоді сприймалося як ознака реваншу старих сил, хоч офіційно воно не мало юридичних перешкод. З того часу Портнова неодноразово пов’язували з впливом на ключові кадрові рішення в судовій системі та навіть із незаконним тиском на прокурорів.
Журналісти-розслідувачі неодноразово публікували матеріали, які свідчать про участь Портнова у розмовах із суддями, вплив на кадрові ротації та спроби маніпуляцій у Конституційному Суді. Одним із гучних випадків стала історія звільнення Станіслава Шевчука, що була результатом закулісного тиску, у якому фігурували і Портнов, і тодішній голова ОП Андрій Богдан.
Тіні з минулого, що не зникають
Історія Портнова — це також історія неспроможності української системи остаточно розірвати зв’язки з представниками старої влади. Після втечі у 2014 році, його ім’я зникло з перших шпальт, але не з кулуарів. Коли у 2018 році СБУ відкрила кримінальне провадження за статтею «державна зрада», це стало логічним продовженням наростаючого запиту на справедливість.
Проте вже у 2019 році Портнов сам заявив, що справу закрито, опублікувавши відповідні документи. Суспільство залишилося без відповіді: на яких підставах були ухвалені такі рішення, і чому особа, яка відкрито визнавала зв’язки з суддями, продовжувала впливати на державні процеси?
Шантаж генпрокурора Ірини Венедіктової, розголошення таємниць слідства, доступ до закритої інформації — це лише частина звинувачень, які лунали на його адресу. Тим не менш, протягом усіх цих років Портнов залишався на свободі, і, як свідчать останні події, мав змогу вільно зустрічатися з тими, хто сьогодні формує обличчя української держави.
У 2021 році уряд США запровадив санкції проти Портнова та його фонду. Це був потужний сигнал з боку міжнародної спільноти. Проте всередині країни жодних реальних наслідків для нього не настало. Натомість він продовжував бути активним, і, як бачимо, до останнього дня залишався фігурою, з якою радяться.
Завіса над трагедією
Що стало причиною вбивства Портнова в Мадриді — наразі невідомо. Але його смерть викликає багато запитань не лише про виконавців і мотиви, а й про глибину впливу, який він зберігав до останнього подиху. Його життя і діяльність — це зліпок із нерозв’язаної дилеми України: чи можна побудувати нову державу, не очистивши її від впливу минулого?
Зустрічі з Татаровим і Сухачовим — не лише факт із біографії. Це маркер, який вказує на збереження тіньових каналів впливу, що досі формують важливі рішення в країні. І якщо смерть Портнова не спонукає до серйозного аналізу цих механізмів, то чи є надія на справжню трансформацію держави?
Цей випадок має стати нагадуванням: жодна реформа, жодне оновлення не будуть повноцінними, якщо за лаштунками залишаються ті, хто уособлює стару систему. Андрій Портнов, навіть після своєї смерті, нагадує про необхідність чесного, відкритого й незворотного очищення українських інституцій від впливу тіньових гравців.
