Київ пережив одну з тих ночей, коли місто не спить не через страх, а через безперервність вибухів. Повітряна тривога розтягнулася на години, будинки здригалися від ударних хвиль, а над окремими районами ще вранці стояли чорні стовпи диму.
Росія завдала комбінованого удару по Україні, головним напрямком якого стала столиця та Київська область. У небі одночасно працювали дрони, крилаті ракети й балістика. Такий масштаб атаки був розрахований не лише на руйнування, а й на перевантаження української протиповітряної оборони.
Найбільш тривожною деталлю стало застосування ракети «Орешник» — балістичної системи середньої дальності, яку Москва використовує рідко й демонстративно. Її поява у нічному залпі мала не тільки військове, а й політичне значення: Кремль знову вивів на перший план зброю з ядерним підтекстом.
За попереднім аналізом Дейком, удар по Києву слід читати не як ізольовану помсту чи чергову хвилю терору, а як частину ширшої стратегії. Росія намагається поєднати три ефекти: фізичне виснаження міста, психологічний тиск на населення і сигнал Заходу про готовність підвищувати ставки.
Удар припав по цивільній тканині столиці. Пошкодження зафіксували в житлових кварталах, біля об’єктів транспорту, у комерційних зонах, поблизу місць, які для киян давно стали не просто інфраструктурою, а частиною міської пам’яті. Вогонь охоплював будівлі, уламки падали на вулиці, укриття знову стали нічним прихистком для тисяч людей.
Волонтери Червоного Хреста допомагають пораненій жінці в притулку після російського обстрілу житлового району в Києві в неділю — Євген Малолєтка
Особливо болючим був удар по простору навколо київського метро. Для столиці підземка з 2022 року є не лише транспортом, а й нервовою системою виживання: туди спускаються родини, діти, літні люди, власники тварин, ті, хто вже навчився за звуком відрізняти дрон від ракети. Пошкодження входів до метро означає атаку не тільки на місто, а й на його механізм самозахисту.
«Орешник» у цій атаці мав окрему роль. Його бойова ефективність у попередніх застосуваннях не була вирішальною, але саме це робить його політичним інструментом. Москва запускає таку ракету не лише для ураження цілі, а щоб нагадати про арсенал, здатний нести ядерні боєзаряди, і змусити союзників України рахуватися з ризиком ескалації.
Цей розрахунок побудований на дефіциті. Україна має значно більше засобів для знищення ударних безпілотників і крилатих ракет, ніж для перехоплення балістики. Проти таких цілей критично важливими залишаються комплекси Patriot, а їхня кількість і запас ракет обмежені. Саме тому масований залп із великою часткою балістичних ракет стає спробою продавити найвужче місце оборони.
Тактика Росії дедалі менше схожа на пошук однієї вирішальної цілі. Вона радше нагадує системне тестування меж: скільки ракет пропустить ППО, як швидко рятувальники закриють наслідки, чи витримає енергетика, як відреагує населення, чи зможе Захід швидко поповнити запаси протиракет. Кожен такий удар є одночасно бойовою операцією і розвідкою стійкості.
Для Києва нічна атака стала ще одним нагадуванням, що столиця лишається центральною символічною мішенню Росії. Удар по місту має ширший сенс, ніж руйнування конкретних будівель. Москва намагається бити по образу незламності, який Київ уособлює від перших днів повномасштабного вторгнення.
Водночас атака відбулася на тлі складної військово-політичної динаміки. Російське просування на окремих ділянках фронту не дало Кремлю тієї швидкості, на яку він розраховував, а українські дальні удари по російській воєнній та нафтовій інфраструктурі посилили тиск на тилову систему Росії. У цій ситуації удари по столиці стають способом компенсувати брак стратегічного прориву демонстрацією сили.
Такий терор не потребує військової логіки у вузькому сенсі. Його мета — змусити суспільство жити в режимі постійної втоми, а партнерів України — сумніватися в достатності власної допомоги. Саме тому після кожного масованого удару питання Patriot, ракет-перехоплювачів і європейських систем протиракетної оборони перестає бути технічною деталлю. Воно стає питанням політичної швидкості.
Росія вкотре показала, що використовує не лише зброю, а й очікування реакції. Якщо після ударів відповідь Заходу затягується, Кремль читає це як простір для нової атаки. Якщо ж оборона посилюється швидко й помітно, ефект шантажу слабшає. У війні виснаження час між руйнуванням і рішенням стає окремим фронтом.
Київ у цю ніч вистояв, але ціна стійкості знову вимірювалася життями, пораненнями, вигорілими кварталами й людьми, які вранці виходили з укриттів у місто, що пахло димом. Масований удар не змінив головного: Росія не може зламати столицю одним залпом. Але він показав інше — Москва готується тиснути довго, дорого й демонстративно.
Для України висновок очевидний: оборона не може триматися лише на героїзмі чергових розрахунків ППО та рятувальників. Їй потрібна глибина — більше протиракет, швидше постачання, більша інтеграція з європейською безпекою. Бо кожна така ніч у Києві — це не тільки українська трагедія. Це перевірка того, чи готовий Захід захищати порядок, який Росія намагається спалити разом із містами.
24 травня 2026 року в Києві, Україна, під час російського ракетного та безпілотного удару в рамках російської агресії проти України піднімаються стовпи вогню та диму — Гліб Гаранич
