Європейська система безпеки переживає глибоку трансформацію. Німеччина, яка десятиліттями утримувалася від активної військової ролі через історичну спадщину Другої світової війни, нині стрімко збільшує оборонні витрати. За прогнозами аналітиків, уже найближчими роками військовий бюджет країни може перевищити сумарні витрати Франції та Великої Британії.
Ця зміна відбувається на тлі нових геополітичних викликів: агресивної політики Росії, економічної конкуренції з Китаєм та зниження рівня безпекових гарантій США для Європи. У цих умовах європейські держави дедалі активніше обговорюють необхідність власної оборонної автономії.
За попереднім аналізом газети «Дейком», швидке зростання німецьких військових витрат може кардинально змінити баланс сил у Європі. Якщо раніше головним військовим лідером континенту вважалася Франція, то нова стратегія Берліна поступово формує альтернативний центр сили.
Президент Франції Емманюель Макрон ще з 2017 року закликав до створення так званої «стратегічної автономії» Європи — здатності континенту самостійно захищати свої інтереси. Однак нині реалізація цієї ідеї дедалі більше асоціюється саме з Німеччиною.
Німецька армія протягом десятиліть скорочувалася. Після завершення холодної війни у Берліні домінувала ідея, що Європа вступила у більш мирний період, а головним гарантом безпеки залишаються Сполучені Штати.
Тепер ситуація змінюється. Канцлер Фрідріх Мерц оголосив амбітний план створення «найбільшої та найкраще оснащеної армії Європи». Ця ініціатива стала відповіддю на російську агресію та сумніви щодо довгострокової ролі США у безпеці континенту.
Витрати Німеччини вже значно перевищують оборонні бюджети більшості європейських держав. За оцінками аналітиків, у 2026 році Берлін планує витратити приблизно 127 мільярдів доларів на оборону.
Для порівняння: Велика Британія витратить близько 84 мільярдів доларів, а Франція — приблизно 70 мільярдів. Таким чином, Німеччина вже зараз є найбільшим військовим інвестором у Європі.
Різниця може стати ще більшою. Берлін планує довести оборонні витрати до 3,5 відсотка від валового внутрішнього продукту до 2029 року. За попередніми оцінками, це означатиме майже 189 мільярдів доларів щорічних витрат.
Особливістю німецької моделі є те, що ці кошти спрямовуються переважно на звичайні види озброєння — танки, бронетехніку, артилерію та системи протиповітряної оборони. На відміну від Франції та Великої Британії, Німеччина не витрачає значні ресурси на ядерний арсенал.
Значна частина фінансування піде на розвиток німецької оборонної промисловості. Такі компанії, як Rheinmetall, уже різко нарощують виробництво бронетехніки та боєприпасів.
Попри підтримку посилення обороноздатності Європи, деякі країни ставляться до цих змін із певною настороженістю. У Франції, Італії та Польщі дедалі частіше звучать побоювання щодо можливого посилення політичного впливу Берліна.
Історична пам’ять також відіграє свою роль. Хоча ніхто не припускає повторення агресивної політики минулого, досвід XX століття залишив глибокий слід у колективній пам’яті європейських суспільств.
Додаткову тривогу викликає внутрішня політична ситуація в Німеччині. Партія «Альтернатива для Німеччини», яку часто критикують за радикальні позиції, нині є найбільшою опозиційною силою в парламенті.
Деякі європейські політики побоюються сценарію, за якого ця політична сила може увійти до уряду в країні з різко зростаючим військовим потенціалом.
Аналітики також звертають увагу на економічний аспект. Німеччина має значно більші фінансові можливості для збільшення оборонного бюджету, ніж більшість інших європейських держав.
Багато країн Європи стикаються з високим рівнем державного боргу та обмеженими бюджетними ресурсами. Німеччина ж змогла змінити законодавство, що обмежувало державні запозичення, дозволивши фінансувати військові витрати окремо від інших бюджетних статей.
Експерти підкреслюють, що ключове питання полягає не лише у розмірі німецького військового бюджету, а й у тому, як саме ці кошти будуть використані.
Якщо Берлін інвестуватиме переважно у національні програми, це може посилити конкуренцію між оборонними галузями різних країн Європи. Зокрема, французькі виробники озброєння побоюються втратити частину свого впливу на європейському ринку.
Саме тому деякі аналітики пропонують інший підхід — спільне фінансування оборонних програм на рівні Європейського Союзу. Така модель дозволила б розподілити витрати між країнами та уникнути політичних суперечностей.
Водночас Берлін розуміє, що посилення військової ролі потребує дипломатичної обережності. Німеччина намагається інтегрувати свої оборонні програми у ширші європейські та натівські ініціативи.
Наприклад, разом із Францією та Іспанією країна бере участь у програмі створення нового винищувача Future Combat Air System — одного з найамбіційніших військових проектів Європи.
Для союзників головне питання залишається відкритим: чи будує Німеччина нову військову силу для всієї Європи, чи передусім для власних національних інтересів.
Від відповіді на це запитання залежатиме майбутній баланс сил на континенті. Адже Європа, яка прагне стратегічної автономії, одночасно повинна знайти спосіб уникнути нових внутрішніх суперечностей у сфері безпеки.
