Коли політики говорять про мир, інколи звучать слова про Нобелівську премію як про універсальний моральний сертифікат. Але історія показує: поруч із символом існує цілком ринкова річ — Нобелівська медаль, яку можна виставити на продаж.
Саме це повернулося в порядок денний після того, як венесуельська опозиційна лідерка Марія Коріна Мачадо публічно говорила про «вручення» своєї мирної відзнаки президенту США Дональду Трампу. Нобелівські інституції одразу нагадали: лауреатство не передається.
Однак заборона на «передавання» — це про статус і рішення Нобелівського комітету, а не про фізичний предмет. Медаль лишається майном людини, і як будь-який цінний предмет може змінювати власника через дарування чи аукціон.
За оцінкою газети Дейком, у цій колізії й народжується етична пастка: суспільство сприймає медаль як частину нематеріальної нагороди, тоді як ринок трактує її як артефакт із походженням, історією й ціною, що визначається попитом.
Найгучніший приклад — Дмитро Муратов, який у 2022 році продав Нобелівську медаль миру за рекордні $103,5 млн. Кошти він спрямовував на допомогу українським дітям-біженцям через UNICEF, і це змінило уявлення про «монетизацію символу».
Цей продаж важливий і тим, що ціна там була радше політично-гуманітарною, ніж металевою. Лот став інструментом збору пожертв, а не просто колекційним «золотом». У такому форматі аукціон перетворюється на публічну кампанію.
Інший кейс — Джеймс Вотсон, який у 2014 році продав свою Нобелівську медаль за $4,1 млн. Різні джерела уточнювали деталі ціни (з урахуванням премії аукціону), але факт лишився: наукова Нобелівська премія теж може стати товаром.
Важливий нюанс: Вотсон продавав не «Нобеля як титул», а «продаж медалі» як артефакту. Сам Нобелівський комітет не переглядає рішення про лауреата через зміну власника металу. Саме тому ринок і репутація існують у різних площинах.
Чому ціни різняться в рази й на порядки? Бо ринок працює на поєднанні трьох факторів: історична вага лауреата, рідкість лота, контекст продажу. Муратов продав у розпал війни й під гуманітарну мету; це підняло ставки сильніше за будь-яку пробу.
Тут варто згадати й матеріальність. У публічних довідках вказують, що з 1980-х Нобелівські медалі карбують із 18-каратного переробленого золота — символічний жест «сталості». Та для колекціонера вагоміше не походження золота, а підтверджена провенанс-історія.
Російський журналіст Дмитро Муратов з Нобелівською премією миру за 2021 рік — Майкл Сантьяго/Getty Images
Саме провенанс робить Нобелівську медаль схожою на роботу мистецтва: важливий ланцюг власників, документи, а інколи й сам сюжет продажу. Через це Нобелівська медаль стає перетином етики й інвестиційної логіки: люди купують не метал, а біографію.
У випадку Марії Коріни Мачадо головний нерв — публічне «присвячення» медалі Дональду Трампу. Reuters описує це як символічний жест у Білому домі, але Нобелівські інституції наголошують: це не робить іншого політика лауреатом.
Тут виникає запитання: чи може політичний акт «дарування медалі» бути інструментом тиску, лобізму або створення морального боргу? Відповідь неюридична, а репутаційна: такі жести читаються як сигнал електоратам і союзникам.
Рівно тому Нобелівський комітет так наполягає на правилах непередаваності: він захищає інституційну довіру. Якщо статус можна було б «переоформити», Нобелівська премія перетворилася б на політичну валюту, а не на рішення журі.
Але й повна заборона обігу медалей виглядала б суперечливо: приватна власність і спадкування — базові норми, особливо для нагород, що фізично належать лауреату. Тому й виникає компромісна модель: титул недоторканний, предмет — відчужуваний.
Ця модель породжує ще один парадокс: моральна цінність нагороди може підкріплюватися саме продажем. Муратов конвертував символ у реальні гроші для UNICEF і українських дітей-біженців — і це підсилило суспільну легітимність його рішення.
Натомість комерційний продаж без зрозумілої мети завжди провокує питання «навіщо». Ринок може заплатити мільйони, але суспільство оцінює мотиви. Тому у кожному кейсі «аукціон» стає також і судом публічної думки.
Для України ця дискусія має додатковий вимір. Після 2022 року саме гуманітарні збори, прив’язані до сильних символів, показали ефективність. Прецедент Муратова — приклад, як «мирна Нобелівська премія» може працювати як фінансовий важіль допомоги.
На горизонті — нова реальність: у часи війни й політичної поляризації символи дорожчають, а отже дорожчає й спокуса ними торгувати. Тому головне питання 2026 року звучить так: чи здатні інституції втримати сенс Нобелівської премії, коли її медаль легко стає лотом.
На одному кінці площі Радхусплассен, просторої площі Осло, розташований Нобелівський центр миру, музей, присвячений Нобелівській премії миру, червень 2014 року. — Аnshar Photography