Повітряна війна поступово змінюється, і одним із найбільш тривожних сигналів стає не лише поява нових типів озброєння, а й здатність Росії швидко масштабувати їхнє виробництво. За оцінкою авіаційного експерта Богдана Долінце, йдеться про потенційний випуск до 1000 реактивних безпілотників на місяць. Такі цифри, якщо вони відповідають реальному темпу виробництва, означають принципово інший рівень навантаження на українську систему протиповітряної оборони.
Про це фахівець розповів в ефірі «Ранок.LIVE», звернувши увагу на те, що противник паралельно розвиває одразу кілька напрямів. Його мета полягає не тільки у збільшенні кількості повітряних цілей, а й у створенні умов, за яких українським силам буде дедалі складніше швидко визначати пріоритети та витрачати дорогі засоби перехоплення максимально ефективно.
Реактивні дрони змінюють характер атак
Звичайні ударні безпілотники вже давно стали одним із головних інструментів повітряних атак. Однак реактивні платформи створюють додаткову проблему через вищу швидкість польоту. Для системи оборони це скорочує час від моменту виявлення цілі до моменту її можливого перехоплення.
Саме тому масштабування виробництва таких апаратів може мати значно серйозніші наслідки, ніж просто збільшення загальної кількості дронів. Якщо швидкісні цілі запускаються великими хвилями, обороні доводиться одночасно працювати з кількома факторами: маршрутом польоту, швидкістю, висотою, можливими маневрами та кількістю інших об’єктів у небі.
Експерт наголошує, що Україна свого часу також почала створювати власні реактивні безпілотні платформи. Серед відомих розробок — «Паляниця» та «Пекло». Проте головною проблемою залишається не лише технологічна складність таких систем, а й можливість виробляти їх у великих серіях.
У сучасній війні навіть дуже ефективна зброя не завжди здатна змінити ситуацію, якщо її недостатньо на полі бою. Саме тому промислові можливості дедалі більше перетворюються на окремий фронт протистояння.
Москва вивчає український досвід
Ще один важливий момент, на який звернув увагу Долінце, — адаптація російської системи протиповітряної оборони. За його словами, Росія намагається використовувати досвід України зі створення мобільних вогневих груп.
Йдеться про відносно компактні підрозділи, які можуть оперативно переміщуватися та застосовувати великокаліберні кулемети або переносні зенітні ракетні комплекси. Такий підхід дозволяє посилювати захист об’єктів без розгортання винятково дорогих стаціонарних систем.
Це показує ще одну важливу особливість нинішньої війни: сторони постійно переймають тактичні рішення одна одної. Те, що вчора було ефективним способом захисту українських міст та інфраструктури, сьогодні вже аналізується й адаптується російською стороною.
Таким чином формується своєрідна гонка адаптацій. Один тип зброї породжує новий спосіб протидії, після чого з’являється наступна модифікація засобу ураження.
У повітрі зростає роль бойової авіації
Росія також активніше залучає пілотовану авіацію для роботи з повітряними цілями. За словами експерта, для цього можуть використовуватися гелікоптери Мі-28, а також літаки Су-34 і Су-35.
Поєднання безпілотників, крилатих ракет, реактивних дронів та бойової авіації створює багаторівневе навантаження на оборону. Для України це означає необхідність одночасно реагувати на цілі з різними характеристиками.
Саме в цьому і полягає головна небезпека масштабування виробництва. Одна справа — відбити атаку десятків відносно повільних цілей. Зовсім інша — коли одночасно з ними з’являються швидкісні апарати, ракети та інші засоби ураження.
Чому виробничі темпи стають критичними
Оцінка у тисячу реактивних дронів на місяць не означає, що кожен із них гарантовано буде використаний проти України. Проте сама потенційна спроможність створювати такі обсяги змушує серйозно переглядати підходи до захисту повітряного простору.
Якщо противник здатен постійно поповнювати запаси, проблема перестає бути разовою. Вона перетворюється на довготривале виснаження ресурсів. Українській стороні необхідно не просто знищувати цілі, а й шукати способи робити це економічно ефективніше.
Саме тому дедалі більшого значення набувають недорогі засоби перехоплення, мобільні вогневі групи, дрони-перехоплювачі, засоби радіоелектронної боротьби та автоматизовані системи виявлення. Чим ширшим буде набір інструментів, тим складніше буде нав’язати обороні виснажливу модель, у якій на дешеву повітряну ціль доводиться витрачати значно дорожчий боєприпас.
Ситуація також показує, наскільки швидко змінюється технологічна складова війни. За словами військово-політичного оглядача Олександра Коваленка, ефективність застосування російських дронів нині перебуває на дуже високому рівні. Він раніше звертав увагу на появу «Шахеда-238» у січні 2024 року та «Бандеролі» приблизно через рік, наголошуючи, що реакція на такі зміни мала бути швидшою.
Для України це чергове нагадування: перевага в повітрі сьогодні визначається не одним видом зброї. Вона залежить від швидкості розробки нових технологій, темпів їх виробництва, здатності адаптувати ППО та, головне, уміння передбачати наступний крок противника. Якщо Росія справді вийшла на темпи, близькі до тисячі реактивних дронів на місяць, боротьба за українське небо переходить у ще більш масштабну фазу — і перемагатиме в ній не лише той, хто має потужнішу зброю, а й той, хто швидше пристосовується.
