ТРАГЕДІЯ, ЯКА ОГОЛИЛА СИСТЕМНІ ПРОБЛЕМИ
Смерть військовослужбовця ТЦК Юрія Бондаренка у Львові стала не лише черговою болючою втратою, а й точкою вибуху суспільних емоцій. Подія, що трапилась під час рутинної перевірки документів, висвітлила глибинний розрив між реальними потребами сектору оборони та станом організації мобілізаційних процесів. У момент, коли військовий наблизився до чоловіка для уточнення його даних, той завдав раптового ножового удару в пахову ділянку, пошкодивши аорту. Масивна кровотеча виявилася смертельною, і попри зусилля лікарів, життя Юрія Бондаренка врятувати не вдалося.
Омбудсман з прав військових Ольга Решетилова не стримувала емоцій, коментуючи трагедію. Її реакція не була черговою формальною заявою — вона нагадувала крик болю, викликаний несправедливістю та втомою від хронічних проблем. Вона наголосила, що держава переклала на військовослужбовців найбільш конфліктну, ризиковану та невдячну частину мобілізаційних процедур, фактично залишивши їх сам-на-сам із загрозами, для яких вони не мають відповідної підготовки.
Ця ситуація оголила парадокс: військові, покликані до планування, обліку й раціонального розподілу сил, змушені виконувати функції, притаманні структурам виконавчої влади. Замість того, щоб зосередитися на питаннях оборони, вони змушені працювати на вулицях, спілкуючись з людьми, часто стикаючись із непередбачуваними проявами агресії.
Коли трагічна новина розлетілася соцмережами, у публічному просторі знову спалахнула дискусія про те, як саме повинна працювати мобілізаційна система. Переважали відчуття гніву, суму та розчарування. Люди запитували: чому військовий мав опинитися в ситуації, де він виконував роль, яка не відповідає його призначенню?
Смерть Бондаренка стала болючим символом того, що системна несправність може коштувати життя тим, хто і так несе найбільший тягар війни. І саме ця реальність підштовхнула омбудсмана до чергового, але набагато гострішого нагадування про необхідність реформ.
ПОЗИЦІЯ ОМБУДСМАНА: ВІЙСЬКОВІ НЕ МАЮТЬ ПРОВОДИТИ МОБІЛІЗАЦІЮ
Ольга Решетилова вже не вперше підкреслює: мобілізаційні процедури мають бути повністю в руках виконавчої влади. За її словами, військові здатні ефективно виконувати свою роботу лише тоді, коли їм не нав’язують додаткові, невластиві завдання. Система оборони потребує чіткого розмежування функцій, а не хаотичного перекладання відповідальності.
Омбудсман нагадала, що ключові функції військових у мобілізаційному процесі — планування, ведення обліку, розподіл особового складу та формування структур, здатних виконувати бойові завдання. Проте сьогодні на них покладено значно ширший і суперечливіший спектр обов’язків: оповіщення громадян, доставлення до відповідних органів, супровід правових процедур і навіть формування інформаційної політики.
На думку Решетилової, така практика є не лише неефективною, але й небезпечною. Військовий у формі, який змушений спілкуватися з роздратованими або наляканими громадянами, легко стає мішенню агресії. Це не питання окремих інцидентів — це структурна проблема, яка рано чи пізно мала призвести до трагедії.
Вона прямо заявила, що виконавча влада та місцеве самоврядування фактично самоусунулися від виконання своїх обов'язків. Вони, на думку омбудсмана, переклали на військових функції, які самі не хочуть або не можуть виконувати. Саме ця несправедливість стала серцевиною її жорсткої критики.
Решетилова також підкреслює, що питання мобілізації не може бути вирішене лише формальним розподілом обов’язків — потрібна зміна підходів і переосмислення взаємодії державних інституцій. Без цього ризики для військових та цивільних лише зростатимуть.
СУСПІЛЬНІ НАСТРОЇ ТА ПИТАННЯ ДОВІРИ
Трагедія у Львові стала лакмусовим папірцем для суспільних настроїв. Довіра до державних інститутів та мобілізаційної системи й так перебувала під тиском, але смерть військового зробила проблему особливо гострою. Люди знову заговорили про відчуття хаосу, недостатню підготовку персоналу, брак координації та відсутність зрозумілих процедур.
Суспільство часто реагує на мобілізацію зі страхом і нерозумінням. І це природно, адже будь-яка взаємодія з державними структурами в умовах війни стає джерелом стресу. Коли ж замість цивільного співробітника до людини підходить військовий, це лише підсилює напруження. У такі моменти на перший план виходить не юридична процедура, а емоція, часто неконтрольована.
У цьому контексті позиція Решетилової резонує з тими, хто вбачає необхідність відновлення довіри через професіоналізацію процедур. Завдання виконавчої влади — забезпечити, щоб мобілізаційний процес був не лише ефективним, але й безпечним. А для цього потрібні навчені фахівці, здатні працювати з людьми, застосовувати психологічні методики, вирішувати конфлікти та діяти в правовому полі.
Не можна також ігнорувати те, що трагедія стала черговим приводом для дискусії про ставлення держави до своїх військових. Те, що на них покладено надмірні функції, у багатьох викликає відчуття несправедливості. Це погіршує психологічний клімат у суспільстві та створює додаткові роз’єднання.
Водночас значна частина громадян вимагає реформ, аби мобілізаційні заходи нарешті набули зрозумілої логіки, правової визначеності та людяності. Без цього довіра залишатиметься хиткою.
ПИТАННЯ ФІНАНСУВАННЯ ТА УМОВ СЛУЖБИ
Окремого обурення омбудсмана викликало те, що у державному бюджеті на 2026 рік не передбачене підвищення грошового забезпечення військових. Це питання стало символом ширшої проблеми — відсутності довгострокового підходу до підтримки людей, які щодня ризикують життям.
Решетилова прямо описала реалії, у яких живуть військові: дорогі оренди в прифронтових містах, витрати на ремонт техніки, необхідність самим купувати базові побутові речі — від газових балонів до серветок. Ці слова боляче відгукуються в серцях тих, хто має родичів або знайомих на передовій.
У той самий час новини про багатомільйонні корупційні скандали лише підсилюють суспільне роздратування. Це створює ще більший розрив між очікуваннями військових і реальністю, у якій вони опиняються.
Фінансування оборони — це не лише закупівля зброї. Це також інвестиції в людей, які забезпечують захист. Відсутність підвищення грошового забезпечення в умовах постійного зростання вартості життя сприймається як знецінення їхньої праці та жертви.
Усе це формує небезпечну атмосферу: військові відчувають втому, суспільство — розчарування, а держава — критику. І поки ці питання не будуть вирішені комплексно, ситуація продовжуватиме погіршуватись.
НЕОБХІДНІСТЬ РЕФОРМ ТА ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ МОБІЛІЗАЦІЇ
Смерть Юрія Бондаренка не повинна стати черговим інцидентом, який забудеcя вже через кілька тижнів. Навпаки, вона має стати приводом для переосмислення всієї системи мобілізації. Решетилова закликає державу повернутися до чіткої логіки функціонування: військові — для оборони, виконавча влада — для виконання процедур.
Потрібно створити ефективну систему оповіщення, укомплектовану цивільними фахівцями, які зможуть працювати без конфліктів та ризиків для життя. Має бути сформована зрозуміла інформаційна політика, здатна зменшити напругу та забезпечити прозорість.
Також важливо забезпечити правовий захист як для військових, так і для цивільних, які взаємодіють із ними. Чіткі правила, належна підготовка й адекватне фінансування — це базові кроки, без яких неможливо створити гідну систему оборони.
Трагедія у Львові нагадує: кожна помилка коштує життя. І якщо держава прагне зберегти довіру суспільства та підвищити ефективність оборонних структур, вона повинна діяти негайно.
