23 лютого 2026 року, за день до четвертої річниці повномасштабної війни в Україні, Будапешт не зняв вето на 20-й пакет санкцій ЄС проти Росії та на великий кредит ЄС для України. Сигнал вийшов гучним: у критичний момент Євросоюз упирається в одну столицю.
Цього разу «ключем» до блокування стала не абстрактна «втома від війни», а енергетика. Угорщина прив’язала рішення в Брюсселі до відновлення поставок російської нафти через нафтопровід «Дружба», транзит якого через Україну зупинився після пошкоджень у кінці січня.
Паралельно Словаччина оголосила, що з понеділка відмовлятиметься від запитів Києва на аварійну електроенергію, доки не відновляться нафтові потоки. Так енергетичний шантаж набув форми «нафта проти електрики» — і це вже не двостороння сварка, а ризик для регіону.
За оцінкою редакції «Дейком», у цій історії головне — прецедент: питання санкції ЄС і допомога Україні стають розмінною монетою в комерційній суперечці. Коли рішення про війну й мир «прив’язують» до труби, страждає не лише Київ — слабшає вся європейська єдність.
Голова дипломатії ЄС Кая Каллас публічно визнала провал домовленості про 20-й пакет і назвала це «відкатом» та небажаним меседжем напередодні 24 лютого. Для Брюсселя це удар по репутації: санкції мали бути «символічним і практичним» тиском на Москву в день пам’яті.
Позиція Угорщини виглядає жорсткішою, ніж у попередні місяці: Орбан раніше маневрував, торгуючись за винятки, але рідко доходив до прямого стопу ключових рішень щодо Росії. Тепер же ставка піднята до рівня фінансового кисню для Києва — і це змінює політичну геометрію в ЄС.
Окремий нерв — 90 млрд євро, які обговорювали як кредитний інструмент для України на тлі скорочення американської участі. Коли один уряд блокує пакет, інші змушені шукати «обхідні» конструкції, а це завжди повільніше, дорожче і менш прогнозовано для ринку й бюджету.
Чому саме «Дружба» перетворилася на важіль? Бо Угорщина і Словаччина — серед небагатьох у ЄС, хто досі істотно залежить від російської нафти трубопроводом, маючи винятки після ембарго. Залежність дає Москві економічний хвіст, а Будапешту — аргумент для торгу з Брюсселем.
Україна наполягає: зупинка транзиту — наслідок російських атак і ремонтів, а не «політичного рішення Києва». Угорська сторона, навпаки, трактує затримку як небажання відновлювати «нормальність» — і саме це формулювання Орбан використав у листуванні з європейськими інституціями.
Ще одна деталь робить конфлікт токсичним: Україна заявила про удар безпілотників по російській насосній інфраструктурі, пов’язаній із системою постачання нафти. Навіть якщо такі дії логічні в логіці війни, вони ускладнюють переговорну атмосферу навколо транзиту та дають опонентам привід говорити про «ескалацію».
Насправді це зіткнення двох паралельних реальностей. Для Києва війна в Україні означає, що будь-яка російська енергетика — частина воєнної машини, а отже — легітимний об’єкт тиску. Для Будапешта російська нафта — елемент внутрішньої соціальної стабільності й цін на пальне, за які політики відповідають на виборах.
Дипломати в Брюсселі дедалі частіше пояснюють жорстку лінію Орбана внутрішньою політикою. Коли кампанія стає складною, зовнішня тема перетворюється на інструмент мобілізації електорату, а «антибрюссельська» риторика — на спосіб показати силу.
Проблема в тому, що механіка ЄС вразлива: санкції ЄС потребують одностайності, а отже один уряд може зупиняти весь блок. Це не «помилка» регламенту, а свідомий компроміс суверенітетів — але у воєнний час така конструкція дає надто багато простору для шантажу.
У короткій перспективі інші столиці шукатимуть рішення «поза одностайністю»: окремі фонди, міжурядові угоди, прискорення двосторонньої допомога Україні, перерозподіл макрофіну. Та кожен «обхід» послаблює саме поняття спільної політики і створює нерівні умови всередині ЄС.
У середньостроковій перспективі ключ до зняття енергетичного гачка — диверсифікація. Для Угорщини і Словаччини це означає швидше зменшувати частку російська нафта в балансі, навіть якщо коротко це дорожче. Для України — розводити енергетичні «переговори» і військові питання по різних треках.
Паралельно загострюється й тема електроенергія: якщо аварійні перетоки зменшаться, Україні доведеться ще жорсткіше балансувати систему в пікові години. На тлі атак по енергетиці це не дрібниця — це додатковий ризик для міст, лікарень і промисловості, особливо в холодні ночі.
На фронті Київ повідомив про рідкісний локальний успіх, але стратегічна картина лишається війною виснаження. Саме тому санкції ЄС і фінансові пакети мають значення: вони компенсують різницю в ресурсах і тримають Росію в довгій економічній напрузі, навіть коли лінія зіткнення майже не рухається.
На тлі спроб США просувати мирні переговори будь-який європейський розкол читається в Москві як слабкість. Якщо «вето за нафту» стане звичним інструментом, наступним може бути газ, транспорт або будь-яка інша інфраструктура, де є асиметрична залежність.
Висновок для Брюсселя неприємний, але практичний: або ЄС навчиться швидко нейтралізувати блокування в критичних питаннях, або спільна зовнішня політика буде щоразу ламатися об внутрішні торги. А для Києва урок ще жорсткіший: навіть союзники можуть торгуватися, коли їхня енергетика зав’язана на Росію.
Найближчі дні покажуть, чи зможуть європейські столиці «розшити» вузол без поступок принципам. Та незалежно від результату, 23–24 лютого 2026 року вже стали датою, коли нафтопровід «Дружба» тимчасово затьмарив головну тему — війну в Україні та спільну відповідь Європи.
