Шахта біля Покровська: символ стійкості України
Шахта, розташована поблизу прифронтового міста Покровськ, видобувала коксівне вугілля, критично важливе для металургійної промисловості України. Вона продовжувала працювати до останнього моменту, коли російські війська нарешті досягли її воріт.
Серед усіх руйнувань, що принесла війна, історія шахти біля Покровська стала символом незламності й відданості українців. Це був останній вугільний бастіон, що виробляв коксівне вугілля, критично важливе для сталеливарної промисловості України. Попри постійні обстріли, нестачу персоналу та близькість лінії фронту, шахта працювала до останнього моменту, коли російські війська підійшли до її воріт.
Зварювальник за роботою на метзаводі «Запоріжсталь» у Запоріжжі. Фінбар О'Райлі
Чому шахта була настільки важливою?
Шахта поблизу Покровська забезпечувала коксівним вугіллям українські металургійні підприємства, які є основою економіки країни. Коксівне вугілля використовується для виплавки сталі — матеріалу, необхідного для виробництва:
- Залізничних рейок, які є критично важливими для транспорту під час війни.
- Бронежилетів та касок, що захищають українських військових.
- Деталей для систем Patriot, які захищають українське небо від ракетних атак.
Ця шахта була не лише промисловим об’єктом, а й економічною основою для регіону. У 2023 році на ній працювало близько 4 500 людей, багато з яких присвятили їй усе своє життя. Закриття шахти означає не лише втрату робочих місць, але й серйозні наслідки для економіки та обороноздатності країни.
Жінки відвідують курси компанії Метінвест на навчальному комплексі, створеному для копіювання шахтного стовбура. Фінбар О'Райлі
Шахта під обстрілами: життя та робота в небезпеці
Із початком російського вторгнення у 2022 році шахта пережила чимало викликів. У перші місяці війни її роботу було призупинено, але в 2023 році видобуток вугілля відновили, досягнувши 3,2 мільйона тонн — майже довоєнного рівня.
Проте з наближенням фронту ситуація ставала дедалі складнішою:
- Часті обстріли. У вересні 2024 року російські удари забрали життя чотирьох співробітниць шахти. Після цього багато працівників вирішили евакуюватися разом із родинами.
- Нестача персоналу. Через мобілізацію велика частина шахтарів була призвана до лав Збройних сил України. Компанія почала наймати жінок для виконання роботи, яку раніше виконували чоловіки.
- Постійні ризики. Шахтарі щодня ризикували життям. «Ми знали, що обстріли можуть початися будь-якої миті, але продовжували працювати,» — згадує інженер В’ячеслав Дрига.
Робітник за допомогою зонда спрямовує розплавлений чавун із доменної печі металургійного заводу «Запоріжсталь». Фінбар О'Райлі
Робота до останнього моменту
Попри всі труднощі, шахта працювала до грудня 2024 року. Щоб уникнути обстрілів, працівники часто пересувалися підземними тунелями, долаючи відстані до 10 кілометрів. Інколи вони використовували конвеєрні стрічки для повернення назад.
«Земля захищає тебе від обстрілів. У цих тунелях ти відчуваєш себе трохи безпечніше,» — говорить Володиир Коганевич, механік, який обслуговував обладнання.
Однак із середини грудня ситуація стала критичною. Російські війська наблизилися до одного зі стовбурів на відстань менше ніж 2 кілометри. Щоб уникнути ризику використання тунелів ворогом, шахтарі разом із військовими заклали вибухівку під шахтним стовбуром №3. Його підірвали 20 грудня.
Останній удар: Різдвяна атака
Рішення про зупинку шахти було прийнято після обстрілу електропідстанції на Різдво. Без електрики шахта не могла працювати. Це стало кінцем тривалих зусиль зберегти виробництво. Від 7 000 тонн видобутку влітку шахта перейшла до нуля до кінця грудня.
«Це був наш останній рубіж. Ми робили все можливе, щоб продовжувати працювати,» — згадує Антон Телегін, який працював на шахті 18 років.
Коксохімічний завод Метінвесту під Покровськом. Фінбар О'Райлі
Наслідки закриття шахти
Закриття шахти має значні наслідки для України:
- Скорочення виробництва сталі. Очікується, що виробництво знизиться з 7,5 мільйона тонн до менш ніж 3 мільйонів тонн.
- Економічні втрати. Металопродукція була другою за обсягом статтею експорту України. Тепер доходи від неї значно скоротяться.
- Логістичні проблеми. Імпорт коксівного вугілля стане дорогим і складним через логістичні виклики війни.
- Зниження обороноздатності. Виробництво броні та інших матеріалів для армії стане більш обмеженим.
Життя після шахти
«Станом на сьогодні операції на Покровськвугілля призупинені через погіршення умов на фронті, дефіцит електроенергії та безпекові ризики.»
Близько 1 000 шахтарів, які залишалися до кінця, тепер переїхали до інших міст України. Деякі знайшли роботу на заводах у Києві чи Дніпрі, але багато хто залишається без роботи.
Для людей, як Юрій Нестеренко, який працював на шахті 10 років, нове життя почати важко. «Я був шахтарем усе своє життя. Іншого я не знаю,» — каже він.
Незламність і пам’ять
Попри втрату шахти, її історія стала символом стійкості українців. Шахтарі ризикували життям, щоб підтримувати економіку та оборону країни. Вони були тим «другим фронтом», який працював на перемогу.
«Це був не просто наш дім, а частина нашої душі,» — говорить В’ячеслав Дрига. «Ми залишили там усе, але ми не здалися.»
Шахта біля Покровська залишиться в пам’яті не лише як місце роботи, а як символ боротьби за майбутнє України. Втрати великі, але дух шахтарів доводить: Україна витримає.
Робітники йдуть через шахту вугільної шахти на південний схід від охопленого бойовими діями міста Покровська, поблизу лінії фронту України. Фінбар О'Райлі
