На сході України, у місті Покровськ, розташована шахта, яка до останнього дня своєї роботи була символом економічної стійкості та промислової гордості країни. Вона не лише забезпечувала тисячі робочих місць, але й відігравала ключову роль у сталеливарній промисловості України. Проте з початком війни шахта опинилася на межі знищення, ставши полем битви між економічною необхідністю та військовою реальністю.
Економічне значення шахти
Шахта поблизу Покровська була унікальною для України. Вона видобувала коксівне вугілля — ресурс, без якого неможливо виробляти сталь. А сталь, у свою чергу, була життєво важливою для української економіки та обороноздатності. Її використовували для виробництва залізничних рейок, бронежилетів, касок і навіть деталей для зенітно-ракетних комплексів Patriot, які захищають українське небо від ракетних атак.
До війни шахта видобувала до 7 000 тонн вугілля щодня, забезпечуючи сталеливарні заводи України, такі як підприємства групи «Метінвест». Ці заводи були ключовими постачальниками сталі для експорту, а також матеріалів для військової техніки.
«Це не просто шахта. Це стратегічний об’єкт для всієї країни,» — пояснював Антон Телегін, шахтар із 18-річним стажем. Він згадує, як працював тут із молодих років і відчував гордість за свою роботу.
Шахтар біля шахти Метінвесту під Покровськом у червні. Фінбар О'Райлі
Початок війни: перші виклики
Коли Росія почала повномасштабне вторгнення у 2022 році, шахта стала однією з цілей обстрілів. У перші місяці війни її роботу було призупинено, оскільки керівництво намагалося оцінити масштаби загрози. Але до кінця 2022 року видобуток відновили.
«Ми знали, що працювати стане небезпечно, але ми не могли собі дозволити зупинитися. Україна потребувала цього вугілля,» — розповідав інженер В’ячеслав Дрига.
Попри ризики, шахта у 2023 році досягла майже довоєнного рівня виробництва, видобувши 3,2 мільйона тонн вугілля. Це стало можливим завдяки самовідданості працівників, які щодня ризикували життям.
Обстріли та втрати
Ситуація різко погіршилася восени 2024 року, коли російські війська почали посилювати тиск на східному фронті. Шахта опинилася на шляху до Покровська, важливого логістичного вузла, що робило її однією з ключових цілей.
У вересні на території шахти сталися трагічні події. Унаслідок російських обстрілів загинули чотири співробітниці: двоє жінок на автобусній зупинці та двоє у пральному цеху. Ці смерті стали переломним моментом.
«Після цього багато людей почали евакуюватися. Вони більше не могли ризикувати своїм життям,» — згадує Володимир Коганевич, механік, який обслуговував обладнання.
Шахта зазнавала дедалі більше ударів. Обстріли стали настільки частими, що працівники почали їздити на роботу власними автомобілями, уникаючи автобусів, які часто потрапляли під приціл дронів.
Жінки відвідують курси компанії Метінвест на навчальному комплексі, створеному для копіювання шахтного стовбура. Фінбар О'Райлі
Робота під землею: остання лінія оборони
Щоб забезпечити безпеку працівників, адміністрація шахти перенесла частину операцій глибше під землю. Шахтарі, які працювали на вугільних пластах поблизу лінії фронту, тепер мали проходити шість миль підземними тунелями, щоб дістатися до своїх робочих місць. Повернення з роботи здійснювалося на конвеєрних стрічках, які транспортували видобуте вугілля.
«Ми проводили під землею по 10-12 годин. Іноді обстріли вимикали вентиляцію або електрику, але це було безпечніше, ніж залишатися на поверхні,» — ділиться спогадами шахтар Максим Растягаєв.
Попри всі труднощі, працівники продовжували працювати, усвідомлюючи важливість своєї справи. «Ми були частиною оборони. Це наш внесок у перемогу,» — каже Телегін.
Падіння шахти
До грудня 2024 року ситуація стала критичною. Російські війська підійшли до одного з шахтних стовбурів на відстань менш ніж 2 кілометри. Щоб уникнути використання тунелів ворогом, військові та шахтарі разом заклали вибухівку під стовбур №3. 20 грудня його було підірвано.
Робота шахти зупинилася остаточно після обстрілу електропідстанції на Різдво. Без електроенергії шахта не могла функціонувати. Від 7 000 тонн щоденного видобутку влітку 2024 року до грудня виробництво скоротилося до нуля.
Наслідки для регіону та країни
Закриття шахти стало важким ударом для регіону:
- Втрати робочих місць. Близько 4 500 людей залишилися без роботи. Багато з них евакуювалися до інших міст, таких як Київ, Харків і Дніпро.
- Зниження виробництва сталі. Металургійна промисловість, яка залежала від коксівного вугілля, опинилася перед необхідністю імпортувати ресурс, що значно збільшить витрати.
- Економічні втрати. Металопродукція була другою за обсягом статтею експорту України, і тепер доходи від неї значно скоротяться.
- Обороноздатність. Закриття шахти ускладнить виробництво матеріалів для армії, включаючи бронежилети та каски.
Люди, які не здаються
Попри втрату, історія шахти — це історія незламності українців. Люди працювали до останнього, демонструючи неймовірну мужність і стійкість.
«Ми знали, що це може бути кінець. Але ми робили все можливе, щоб шахта працювала до останнього моменту,» — каже В’ячеслав Дрига.
Висновок: символ стійкості
Шахта біля Покровська стала символом боротьби України за своє майбутнє. Попри всі труднощі, люди не втратили віри та залишаються прикладом того, як стійкість і відданість можуть протистояти навіть найтемнішим часам.
Її історія нагадує: Україна сильна не лише своїми ресурсами, але й людьми, які готові захищати своє до останнього.
