У своїй першій проповіді як Папа Римський Лео XIV, у миру Роберт Превост, наголосив на терміновій необхідності місіонерського служіння там, де сьогодні найважче проголошувати Євангеліє. Звертаючись до кардиналів у Сикстинській капелі, новий понтифік із Чикаго впевнено поставив себе на бік «простих людей», протиставивши їхньому «захищеному» від християнства середовищу, де домінують медіа, поп-культура, політичні еліти, академія та технологічні центри, які «насміхаються з віри» та вважають її марною й слабкою.
Він пригадав історію Ісуса, якого багаті відкидали як фанатика, а прості визнавали за чесного проповідника, та нагадав, що перші учні кинули його, коли Христос був розп’ятий, бо «для них він був лише людиною».
Саме в таких «місцях, де віряни піддаються насмішкам або, в кращому разі, викликають жаль», — стверджував Лео XIV, — «нашє місіонерське служіння є вкрай потрібним».
Понтифік ретельно окреслив, що криза невіри супроводжується втратою сенсу життя, нехтуванням милосердя, принизливими порушеннями гідності людини та розпадом родини, тому середовище, де впадають у «номінальну віру», душпастирі мають працювати «спалахами світла», демонструючи віру своїми діями, а не лише словами. Лео XIV пригадав перших християн-мучеників, котрі зраділи власній страсті, бо «тіло зникатиме, але віра сяятиме», закликав кардиналів «відійти вбік» й «зменшитися», аби справжній центр — Христос — виростав у серцях людей.
Новий понтифік поведінково продовжив лінію Франциска: скромність і готовність до служіння, а не прояв сили й влади. Превост виховувався в Католицькій місії в Перу, де працював серед бідних і віддалених громад, і саме досвід праці «поза курією» сподобався Франциску, який першим призначив його префектом Конгрегації єпископів.
Цей вандалізм проти абсолютно будь-якого снобізму дав новому понтифіку моральний кредит у колегії кардиналів, і тепер, як він сам зізнався, йому під силу «нести свій хрест» разом з усіма пастирями і вірянами.
Папа Лео XIV залишив зрозуміти: його пріоритети — не лише догматика, а насамперед євангелізація сучасних «скептиків» та охрещення ворожих культурних просторів, які обрали технології, гроші, успіх та владу замість віри. Він вважливо підкреслив, що християнство має відгукнутися на «життєво важливі рани» суспільства — розпач, самотність і втрату людяності.
Новий понтифік пообіцяв, що зі свого боку вестиме Церкву шляхом ширшого відкриття назовні, мобілізації єрархів до виїзних місіонерських зустрічей із молоддю й робітниками, розбудови парафіяльних спільнот як «островів милосердя» в потоці повсякденності. Він завершив проповідь словами: «Я кажу це передусім собі», демонструючи, що готовий бути серед перших, хто «зробить себе малим», аби дати можливість Божому слову «рости й плодоносити» в сучасному світі.
