Рішення Пентагону запровадити нові обмеження для журналістів одразу після судової поразки показало головне: адміністрація Піта Гегсета не збирається повертатися до старої моделі відкритішого доступу преси до військового відомства. Навпаки, вона намагається зберегти політичний контроль над інформаційним простором, формально підлаштовуючи правила під вимоги суду.
Ще у жовтні 2025 року Пентагон увів політику, яка дозволяла позбавляти журналістів акредитації, якщо відомство вважало їх “ризиком для безпеки” через спроби отримати несанкціоновану інформацію, навіть якщо вона не була засекреченою. Саме ця конструкція й викликала масовий вихід традиційних медіа з будівлі: десятки репортерів відмовилися підписувати правила, які, на їхню думку, криміналізували звичайну журналістську роботу.
20 березня федеральний суддя Пол Фрідман став на бік The New York Times і визнав ключові частини цієї політики неконституційними. Суд дійшов висновку, що норми були надто розмитими, порушували свободу слова і належну правову процедуру, а на практиці працювали як механізм відсіву “небажаних журналістів” і заміни їх тими, хто готовий подавати зручні для відомства версії подій.
За оцінкою редакції Дейком, саме це і є центральним нервом конфлікту. Суд не просто виправив невдале формулювання в інструкції Пентагону, а фактично сказав: держава не може називати загрозою для безпеки саму природу незалежної журналістики, де репортер ставить незручні питання, шукає джерела й намагається вийти за межі офіційного брифінгу.
Журналісти залишали Пентагон минулого року після того, як новинні агентства відмовилися підписати обмежувальні правила Міністерства оборони щодо ЗМІ — Брендан Сміаловський
Але вже 23 березня Міноборони США відповіло новою конфігурацією обмежень. Пентагон оголосив, що закриває багаторічний журналістський простір у самій будівлі — Correspondents’ Corridor — і надалі хоче переселити пресу в окремий annex за межами основного корпусу, хоч і на території комплексу. До того ж журналісти матимуть доступ до будівлі лише з супроводом, окрім погоджених пресконференцій і інтерв’ю.
Тобто адміністрація Гегсета зробила дуже характерний хід. Вона не сказала: “Ми програли, отже повертаємо все назад”. Вона сказала: “Ми виконаємо рішення суду, але так, щоб максимально зберегти контроль”. Формально акредитація може існувати, але фізичний доступ, щоденна присутність і можливість спонтанного журналістського контакту всередині Пентагону різко звужуються. Це вже не тотальна заборона, а архітектура дистанціювання.
Саме ця фізична дистанція і є найважливішою. Незалежна оборонна журналістика тримається не тільки на брифінгах, а й на присутності: випадкових розмовах у коридорах, швидких перевірках деталей, можливості бачити, хто з ким зустрічається, і ставити питання поза ретельно режисованим публічним форматом. Якщо пресу виносять в annex, а в будівлю запускають лише під наглядом, Пентагон фактично перетворює журналіста з постійного спостерігача на керованого відвідувача.
Реакція медіа була передбачувано жорсткою. Pentagon Press Association назвала нові дії Пентагону “явним порушенням букви й духу” судового рішення, а The New York Times прямо заявила, що нова політика так само є неконституційною і що справа знову повернеться до суду. Інакше кажучи, йдеться не про завершення конфлікту, а про його другий раунд.
Пентагон, зі свого боку, впирає на безпеку. Шон Парнелл після рішення суду повторив, що відомство не погоджується з висновками судді і подаватиме апеляцію, а нові правила нібито потрібні для захисту персоналу і контролю простору всередині будівлі. Цей аргумент не новий: ще раніше міністерство посилалося на ризик “ненавмисних і несанкціонованих розкриттів” як на підставу для фізичних обмежень пересування преси.
Репортери Пентагону виносять свої речі з Пентагону після того, як здали прес-перепустки у жовтні — Він Макнеймі
Проблема для Пентагону в тому, що суд уже фактично поставив під сумнів не саму ідею безпеки, а спосіб, у який її використовували. Суддя Фрідман не сказав, що військове відомство не має права захищати секрети. Він сказав, що не можна прикривати безпекою правила, які карають журналіста за звичайну професійну поведінку і дають чиновникам надто широку свободу вирішувати, хто “правильний”, а хто ні. Саме через це справа вийшла за межі внутрішнього спору про перепустки й стала питанням Першої поправки.
Ще один важливий вимір — політичний. Усі ці зміни відбуваються не в мирний період бюрократичної рутини, а на тлі активних американських військових операцій і високої міжнародної напруги. Суддя прямо наголошував, що в час війни суспільству особливо потрібен доступ до різних поглядів на те, що робить уряд. Саме тому спроба звузити коло незалежних журналістів виглядає не як технічне адміністрування, а як боротьба за монополію на воєнний наратив.
Показово й те, хто залишився всередині. Після осінньої зміни правил значна частина традиційної прес-корпорації пішла, натомість нові перепустки отримали переважно консервативні та про-трампівські медіа, які погодилися на умови відомства. Це підсилює аргумент про viewpoint discrimination: коли формально правила одні для всіх, але реально вони змінюють сам склад прес-корпусу в бік політично лояльніших гравців.
Найближчі тижні дадуть відповідь на два питання. Перше — чи визнає апеляція, що нова конфігурація з annex і обов’язковим супроводом є по суті продовженням уже заблокованої моделі. Друге — чи зможуть великі медіа повернути собі не просто бейджі, а реальний доступ до Пентагону як до інституції, що має бути під публічним наглядом. Бо різниця між “маєте акредитацію” і “можете працювати” у цій справі вже стала принциповою.
Головний висновок цієї історії жорсткий. Пентагон після судової поразки не послабив тиск на пресу, а перевів його в іншу площину — від прямої загрози позбавлення акредитації до контрольованої ізоляції журналістів від живого простору відомства. І саме тому це вже не просто суперечка між Гегсетом і кількома редакціями. Це тест на те, чи може американська військова влада в час війни поступово перетворити доступ преси з конституційно захищеної функції на керовану послугу.
