Понад $2 млрд, які мали зміцнювати обороноздатність США, цього року були спрямовані Пентагоном на підтримку імміграційної політики Дональда Трампа. Про це йдеться у доповіді групи демократів, які проаналізували, як оборонний бюджет де-факто перетворився на додаткову кишеню для антиімміграційних операцій. Йдеться про системний зсув, а не про разову фінансову маніпуляцію.
Згідно з доповіддю, кошти, що традиційно йшли на базову інфраструктуру армії США, були «перепрограмовані» під завдання імміграційної політики. Постраждали проєкти будівництва тренувального центру для пілотів, ремонту шкіл для дітей військових та оновлення казарм. Те, що саме Пентагон називав пріоритетом, було поставлено на паузу заради 20 миль стіни на кордоні США-Мексика.
Автори доповіді прямо попереджають: військова готовність США неминуче погіршиться. Перекидання ресурсів на завдання, які «не відповідають місії військових», означає розмивання функцій армії. Солдати, які не підписувалися на роль допоміжного корпусу для ICE, фактично стають частиною імміграційної машини, до якої вони не готувалися ані професійно, ані морально.
Сенаторка Елізабет Воррен охарактеризувала ситуацію жорстко: оборонний бюджет перетворили на «slush fund» для політичних шоу. Йдеться не лише про цифри, а й про небезпечний прецедент: як тільки Пентагон погоджується гнучко підлаштовуватися під політичні інтереси Білого дому, межа між оборонною політикою та передвиборчими стратегіями зникає.
Пентагон у відповідь заявляє, що здатен виконувати «багато місій одночасно» й що перенаправлення коштів не підриває інші пріоритети. Формально військовий бюджет США наближається до $900 млрд, тож $2 млрд видаються малою величиною. Але логіка критиків інша: питання не лише в обсязі суми, а в тому, які саме програми згортаються заради політичних символів.
Яскравий приклад — будівництво навчального центру для реактивних літаків у Міссісіпі, а також казарм на закордонних базах. Обидва проєкти були заморожені, щоб профінансувати лише приблизно 20 миль стіни на кордоні США-Мексика. Символ «стіни Трампа» виявився важливішим за підготовку пілотів та мінімально комфортні умови служби.
Окремий блок доповіді присвячений тому, що військові ресурси використовуються для функцій, які традиційно виконує цивільна влада. Йдеться про депортаційні рейси, утримання мігрантів у центрах тримання, логістику через військові бази. За даними авторів звіту, використання військових літаків для депортацій коштує платникам податків утричі дорожче, ніж чартерні рейси, які зазвичай замовляє ICE.
Приклад рейсу з Ель-Пасо до Гватемали показав, що використання авіації ВПС США для цих завдань економічно невиправдане. Фактично оборонні активи Пентагону стають інструментами внутрішньої імміграційної політики, що суперечить логіці розділення цивільних і військових функцій. При цьому невідомо, чи взагалі DHS компенсував ці витрати.
Ще один тривожний сигнал — епізод із використанням бази Гуантанамо як майданчика для утримання мігрантів, призначених до депортації. Формально це тимчасове і «епізодичне» рішення, але воно створює небезпечний прецедент. Об’єкт, який десятиліттями асоціюється з правовими «сірою зонами», використовується тепер і у внутрішніх імміграційних операціях.
Паралельно з переорієнтацією ресурсу Пентагону, бюджет самого ICE вибухово виріс. Конгрес надав адміністрації Трампа $170 млрд на чотири роки для реалізації імміграційної політики. У результаті річний бюджет ICE зріс із $8 до приблизно $28 млрд, зробивши його найбільш фінансованим правоохоронним органом США. Такий перекіс підсилює критику, що імміграційна політика де-факто стала силовим проєктом.
Практика «федералізації» Нацгвардії США стала ще однією зоною конфлікту між федеральним центром і владами штатів. Коли солдатів і авіаторів масово перекидають на завдання з підтримки імміграційних операцій, це зменшує їхню доступність для реагування на природні катастрофи. Доповідь нагадує, що напередодні пікового сезону пожеж у Каліфорнії протипожежний підрозділ Нацгвардії був укомплектований лише наполовину.
Для губернаторів це не абстрактна проблема, а прямий ризик для мешканців. Коли ресурси, які мали б гасити пожежі чи допомагати під час повеней, відправляють на операції ICE, громадяни відчувають наслідки в буквальному сенсі на власній шкірі. Тут перетинаються внутрішня безпека, національна безпека та політичні пріоритети адміністрації.
Пентагон уже прогнозує, що витрати на імміграційні місії не зменшаться, а зростуть. За оцінками, у наступному бюджеті на ці потреби планують виділити вже $5 млрд, більше ніж удвічі проти нинішнього рівня. При цьому замість одноразових «перепрограмувань» коштів йдеться про структурне вбудовування імміграційних операцій у постійні витрати оборонного відомства.
Таке інституціоналізування антиімміграційних операцій у рамках бюджету Пентагону змінює сам характер оборонної політики США. Армія перестає бути виключно інструментом зовнішньої безпеки й дедалі більше використовується для внутрішніх політичних цілей. Це стимулює дискусії про те, де проходять межі допустимого використання збройних сил у демократії.
У стратегічному вимірі це означає, що оборонний бюджет США стає менш прозорим. Коли під загальним ярликом «національна безпека» ховаються витрати на будівництво стіни, депортаційні рейси та тимчасові табори утримання, спотворюється уявлення про реальні потреби оборони. Конгресу, експертам і суспільству стає складніше відстежувати, які програми фінансуються, а які — тихо згортаються.
Імміграційна політика Трампа, побудована на жорсткій риториці та демонстративних кроках, таким чином починає прямо переписувати пріоритети оборонної політики. Замість довгострокових інвестицій у підготовку, інфраструктуру і технології кошти йдуть на проєкти, що дають швидкий політичний ефект — від зведення «символічної» стіни до показових депортацій.
Це в перспективі загрожує реальній військовій готовності США, навіть якщо це не буде відчутно одразу. Пілоти, які не отримали сучасний тренувальний центр, казарми, що не пройшли ремонт, школи, які не були оновлені, — це накопичувальні проблеми. Вони проявляться, коли країна зіткнеться з новою зовнішньою кризою і виявиться, що оборонний бюджет роками обслуговував внутрішні політичні пріоритети.
На цьому тлі риторика про «зміцнення національної безпеки» через імміграційні операції виглядає суперечливою. З одного боку, адміністрація посилається на потребу контролю кордону США-Мексика. З іншого — самі військові попереджають, що відволікання ресурсів від ключових місій підриває те, що і є ядром оборонної спроможності держави.
У майбутньому головне питання полягатиме не лише в тому, скільки грошей витратить Пентагон, а в тому, на що саме вони підуть. Якщо тенденція використання оборонного бюджету як інструменту імміграційної політики закріпиться, США ризикують отримати менш готову армію та більш політизовані збройні сили. Це може вдарити по самій основі американської моделі безпеки.
Для Конгресу, де все гучніше звучать вимоги до контролю над Пентагоном, доповідь демократів дає підстави вимагати прозорішої структури витрат. Для союзників США вона стає черговим сигналом: ресурси, які мали б забезпечувати колективну оборону, дедалі частіше використовуються у внутрішніх політичних баталіях. А це означає, що реальна «ціна» американської підтримки може змінюватися швидше, ніж ухвалюються бюджети.
