В Україні відбулися найбільші за час війни перестановки в розвідці, які одразу спричинили хвилю критики. Опоненти попереджають про ризик збоїв у поточних операціях і підозрюють політичний мотив, тоді як влада пояснює це підготовкою до тривалої війни.
Президент Зеленський подає кадрову ротацію як частину ширшої перебудови держави й війська на випадок, якщо мирні переговори зірвуться. Публічний меседж простий: система має витримати довгий марафон, а не короткий ривок, і для цього потрібні нові управлінські зв’язки.
Критики, навпаки, акцентують на моменті. Вони вважають, що знімати ефективних керівників у розпал активних спецоперацій — це гра з безпекою держави. Колишні очільники служби та частина депутатів прямо кажуть: зараз потрібна стабільність, а не експерименти на верхівці.
Особливо гостро обговорюють зміну керівника СБУ. Генерала Василя Малюка замінили на генерала Євгена Хмару, якого пов’язують із напрямом спеціальних операцій. Формально рішення ухвалене в межах воєнного стану, але юридично його ще має підтвердити парламент, і голосування очікують найближчим часом.
Сам Малюк заявив, що залишається в СБУ та продовжить керувати спецопераціями, але вже без статусу директора. Це знижує його публічну вагу й може змінити політичний баланс усередині країни. У цій історії особливо чутлива межа між контррозвідкою і внутрішньою політикою.
Частина чинних військових генералів публічно закликала Зеленського залишити Малюка на посаді, підкреслюючи його компетенції та знання процесів. Такі звернення рідкісні й показові: вони демонструють, що всередині силового середовища є страх втратити темп і координацію в критичний момент.
Водночас навколо СБУ давно накопичені претензії про політизацію спецслужб. Агентство хвалять за результативність на війні, але критикують за тиск на опозицію, незалежні медіа та антикорупційних активістів. Сам Малюк пояснював подібні дії потребою викривати російську агентуру та схеми впливу.
Антикорупційна спільнота уважно дивиться, чи дасть ротація реальні інституційні зміни. Вказують, що усунення першої особи саме по собі не означає перезавантаження, якщо залишаються люди, яких пов’язують із «політичним» контуром роботи. У фокусі — питання, хто реально контролює внутрішні розслідування.
Окремий блок критики стосується того, що частина посадовців середньої ланки зберігає вплив. Опоненти трактують це як косметичну зміну вивіски без реформи механізмів. У результаті ризик подвійний: операційний темп можна втратити, а системні претензії до зловживань — не зняти.
Не менш резонансною стала зміна на чолі ГУР. Генерала Кирила Буданова замінили на генерала Олега Іващенка, який раніше працював у зовнішній розвідці. Буданова перевели на посаду керівника офісу президента, що лишає йому вплив, але робить цей вплив значно більш політичним.
Генерал Василь Малюк, колишній керівник служби внутрішньої розвідки — Тетяна Джафарова
Саме цей момент породив підозри щодо мотивації. Буданов і Малюк — популярні військові фігури, пов’язані з найгучнішими операціями та символікою спротиву. Коли таких людей переміщують ближче до Банкової або відсувають від публічного керівництва, це читається як спроба контролю перед можливими виборами в Україні.
У публічній дискусії звучить версія, що зміни можуть бути пов’язані з вимогами щодо виборчого циклу в рамках потенційних домовленостей. Якщо політичний процес буде перезапущений, сильні генерали можуть стати центрами тяжіння для різних таборів. Тому питання «хто керує спецслужбами» перестає бути суто службовим.
СБУ та ГУР мають високу інтеграцію з партнерами, зокрема зі США, і виконують ключові функції від контррозвідки до роботи по тилу противника. У воєнний час такі структури працюють як безперервний конвеєр, де зміна керівництва завжди несе ризик провалів у передачі контексту, доступів і пріоритетів.
Репутацію обох служб зміцнили успішні спецоперації. Серед них — дрони та нестандартні сценарії, які вражали російські військові активи, створювали інформаційний ефект і змінювали психологію війни. Саме тому критики кажуть: коли система працює, її небезпечно «перепрошивати» під час бою.
Паралельно варто пам’ятати, що ці успіхи мають і «сіру» сторону. В умовах війни спецслужби часто діють на межі міжнародного права, відповідаючи на методи російських структур дзеркально. Це породжує складне питання: де закінчується воєнна необхідність і починається неконтрольована практика, яка може бути використана проти своїх.
Приклади технологічної еволюції спецоперацій стали частиною нового образу української безпеки. Дрони, морські безпілотники, прихована логістика, точкові удари — усе це підвищило ціну для Росії й показало, що Україна здатна діяти асиметрично. Саме цей капітал довіри і бояться розгубити через управлінські ламання.
Аналітики в Україні зазначають, що радикальних змін у щоденній роботі служб може й не статися. Система за роки війни стала інституційно сильнішою, а рішення ухвалюються не однією людиною. Але водночас визнають: політизація спецслужб — не унікальна проблема і швидко не зникне.
Один із ключових ризиків — зміна балансу між результативністю та підзвітністю. Коли суспільство готове пробачати багато заради перемог, зростає спокуса використовувати інструменти безпеки для внутрішніх задач. Це особливо небезпечно напередодні будь-якої політичної конкуренції, навіть якщо її формат ще не визначений.
Для влади важливо довести, що кадрова ротація не знижує бойову ефективність. Це означає зберегти безперервність спецоперацій, не втратити партнерську координацію і не допустити внутрішніх конфліктів у силовому блоці. Публічні заяви тут не замінять результатів, потрібні факти роботи «без збоїв».
Для опозиції й громадянського сектору важливо інше: щоб зміни не були способом перерозподілу лояльності. Якщо кадрові рішення виглядають як політичне «підчищення поля», довіра падає, а будь-які дії спецслужб починають сприйматися крізь призму внутрішньої боротьби, а не війни з Росією.
Ситуацію ускладнює те, що війна затягується, а суспільство втомлюється. У таких умовах зростає вага персоналій, символів і «облич» спротиву, і саме тому перестановки в розвідці викликають емоції. Коли генерали стають політичними фігурами, кожен крок читають як заготовку на майбутнє.
Підсумок жорсткий: рішення про заміну керівників СБУ і ГУР може або підсилити керованість держави, або створити зайвий шум і ризики в момент, коли потрібна максимальна концентрація. Успіх визначить одне — чи збережеться темп контррозвідки та спецоперацій без провалів і політичних перекосів.
