Білорусь сьогодні перебуває в епіцентрі геополітичної боротьби, де її політичний і економічний курс формується під постійним впливом Росії та тиском Заходу. За три роки після того, як Росія використала Білорусь як плацдарм для своєї жорстокої інвазії в Україну, країна стала ще більше сприйнятливою до зовнішнього впливу. Межа між Білоруссю та Україною, яка колись була жвавим транзитним маршрутом для товарів і людей, сьогодні виглядає покинутим і зруйнованим: там, де раніше кипіла торгівля та спілкування, тепер залишилися лише обмін заручниками і тілесні жертви війни.
Президент Олександр Лукашенко, який перебуває при владі вже понад 30 років, в останні роки посилив свою риторику, демонструючи глибоке вкорінення у радянській спадщині. Він активно використовує символи минулого: мова, культура, навіть історичні пам’ятки – все це стає частиною його політичної стратегії. Під впливом Росії Лукашенко не лише дозволяє, а й самостійно погоджується з поступовою інтеграцією з Москвою. Нещодавно він разом із президентом Росії Володимиром Путіним підписав заяви про поглиблення оборонного співробітництва, що свідчить про ще більшу тісність зв’язків між двома країнами. Білорусь, як стратегічно розташована країна між НАТО та Росією, є ключовою фігурою в обговореннях майбутнього безпеки Європи.
Однак, попри все це, у Білорусі є голоси, які не хочуть бачити свою країну лише як протагоніста Росії. У прикордонному місті Новая Гута, де колись люди вільно перетинали кордон, зараз панує мовчазна туга за втраченим суспільним зв’язком. Місцеві жителі з сумом згадують часи, коли кордон між Білоруссю та Україною був практично невидимим, коли можна було просто пройти пішки з одного боку на інший. Сьогодні ці місця перетворилися на символи розколу: ряди «драконячих зубів», які проколюють поля, і зачинені кордонні пункти свідчать про суворість заходів безпеки, що встановлено через участь Росії у регіональному конфлікті.
Прес-секретар Державного прикордонного комітету Білорусі Антон Биковський відвідав пункт пропуску "Нова Гута". Нанна Хайтманн
Для багатьох білорусів Лукашенко стає символом того, як країна втратила свою незалежність через надмірну залежність від Росії. У невеликих містах і селах люди говорять про те, що їхня історія і культурна спадщина поступово витісняються російською пропагандою. Так, мовна політика в Білорусі зазнала значних змін: білоруська мова, колись символ національної гордості, тепер стає рідкісною у повсякденному вжитку, адже Лукашенко вважає її «бедною» та непотрібною в умовах сучасної геополітики. Рідна мова, яка могла б стати символом опору та незалежності, сьогодні часто сприймається як частина костюмованої ідентичності, залишаючи справжню культуру під владою російської мови.
Водночас, деякі активісти та опозиційні діячі, такі як Світлана Тіхановська, яка вважається справжнім переможцем президентських виборів 2020 року, попри свою політичну ізоляцію, постійно попереджають про небезпеку того, що Білорусь стане «цілим поглиненою Росією». Тіхановська закликає західних партнерів не забувати про Білорусь як самостійну країну, яка має право на власну політичну ідентичність та національний курс. «Якщо ми дозволимо собі стати просто супутником Росії, – говорить вона, – ми втрачаємо свою самобутність і наше майбутнє стає під загрозою».
На тлі цієї геополітичної гри, Білорусь продовжує намагатися знайти баланс між двома суперечливими напрямками. Лукашенко, який колись виступав проти злиття з Росією, сьогодні демонструє готовність до співпраці з Москвою, водночас намагаючись залишити простір для можливого діалогу з Заходом. Деякі урядові ініціативи, такі як звільнення політичних в'язнів, здаються спробою створити образ країни, що готова до реформ, але критики бачать в цьому лише тактику для зниження міжнародної критики.
Юнаки працюють зі спусковим спорядженням у Брестському обласному центрі. Нанна Хайтманн
Економічна ситуація Білорусі також несе в собі ознаки глибокої залежності від Росії. Система торгівлі, виробництва та енергопостачання країни щільно інтегрована з російським ринком. Як зазначає Сергій Авраменко, директор Мінського тракторного заводу, «у Союзній державі ми маємо безліч спільних зв’язків – немов один єдиний простір». Ця залежність стає ще більш очевидною в умовах західних санкцій, які послаблюють економічну стабільність Білорусі та змушують країну все більше орієнтуватися на Росію.
Попри це, Лукашенко намагається зберегти певну ступінь стратегічної автономії. В окремих випадках він робить спроби налагодити контакти із Заходом, демонструючи готовність до діалогу та пошуку компромісів. Наприклад, нещодавня зустріч із міжнародними представниками, під час якої обговорювалися можливості економічного співробітництва та політичної реформи, стала свідченням того, що Лукашенко не готовий остаточно відмовитися від перспектив інтеграції з Європейським Союзом.
Однак історія Білорусі дуже складна: країна, яка колись гордо носила спадщину радянської доблесті, сьогодні опинилася в тісному оточенні Росії, що використовує її як геополітичний інструмент для впливу на безпеку Європи. Водночас, внутрішні суперечності, особливо в культурній та мовній сфері, свідчать про те, що більшість білорусів все ще пам’ятають своє минуле і прагнуть до збереження національної ідентичності.
Учні обідають у центрі. Нанна Хайтманн
Наприклад, у містах як Новая Гута та Брест відбуваються зустрічі, де люди згадують часи, коли кордони між Білоруссю та сусідніми країнами були майже невидимими. Місцеві мешканці сумують за свободою пересування та щирими сусідськими відносинами, що колись характеризували цей регіон. «Ми пам’ятаємо часи, коли можна було просто перейти з одного боку кордону на інший, – каже один із місцевих охоронців, – сьогодні ж все перетворилося на сувору систему контролю», – додає він.
З іншого боку, освіта та культура стали ще одним політичним полем боротьби. Лукашенко активно підтримує концепцію радянської спадщини, наголошуючи на перемозі над нацизмом та на важливості дисципліни і порядку. Молодь, що відвідує спеціальні курси з патріотичного виховання, часто стикається з обмеженням свободи вираження через переслідування та цензуру. Білоруська мова, яка колись була символом національної самобутності, поступово витісняється російською, що, на думку критиків режиму, є частиною системи «русифікації», що посилює залежність країни від Росії.
У цьому складному балансі між зовнішнім впливом і внутрішніми прагненнями, Білорусь залишається країною, що намагається зберегти свою незалежність, водночас поступово втрачаючи її через тісну інтеграцію з Росією. Запитання для західних країн полягає в тому, чи можна вважати Білорусь справді незалежною державою, чи ж вона стала лише інструментом для просування російських геополітичних інтересів у регіоні.
Могили в Куропатах, лісі поблизу Мінська, де десятки тисяч були вбиті між 1937 і 1941 роками під час Великої чистки радянською таємною поліцією. Нанна Хайтманн
Сучасна ситуація ставить перед Білоруссю величезні виклики. Західні санкції, що накладені на Росію, відображаються й на економічному становищі країни, змушуючи її дедалі більше залежати від російського ринку. Водночас, внутрішня політична ситуація, де кожна критика режиму може призвести до арештів і вигнання, створює атмосферу страху серед громадян. Але попри всі ці труднощі, деякі білоруси вірять, що майбутнє може бути іншим, якщо країна зуміє знайти компроміс між співпрацею з Росією та прагненням до європейської інтеграції.
На фоні цих складних умов, питання майбутнього Білорусі стає невід’ємною частиною обговорення глобальної безпеки в Європі. Країна, розташована на перетині впливів Заходу та Росії, має важливу роль у формуванні безпеки всього регіону. Західні держави уважно стежать за тим, як Лукашенко зуміє зберегти баланс між двома протилежними напрямками, адже будь-яка зміна у цьому балансі може мати далекосяжні наслідки для європейської безпеки.
Таким чином, Білорусь сьогодні – це країна, яка намагається вистояти в умовах глибокої зовнішньої та внутрішньої напруги. Попри свою залежність від Росії, вона ще прагне до збереження національної ідентичності та незалежності, роблячи спроби вести діалог із Заходом. Цей делікатний баланс, проте, може бути порушений, якщо Росія посилить свій вплив або західні країни перестануть враховувати інтереси Білорусі у своїй зовнішній політиці. Для міжнародної спільноти надзвичайно важливо стежити за цими процесами, адже майбутнє безпеки в Європі в значній мірі залежить від того, як Білорусь зуміє впоратися з викликами сучасності, зберегти свою автономію та знайти компроміс між двома великими геополітичними силами.
