Сирени на півночі Ізраїлю пролунали вже за північ, а за кілька годин небо над Бейрутом підсвітили вибухи. Для регіону це знайомий ритм: ніч, паніка, валізи біля дверей. Різниця тепер у тому, що «локальний» фронт знову під’єднали до великої війни.
У ніч на 2 березня Хезболла запустила ракети й дрони по Ізраїлю, після чого ізраїльські сили завдали масованих ударів по Лівану, зокрема по південних передмістях Бейрута — Дахії. Ліванське МОЗ повідомило про десятки загиблих.
Ключовий тригер — ескалація навколо Ірану: американсько-ізраїльська кампанія, за повідомленнями, призвела до загибелі аятоли Алі Хаменеї. Для Хезболли це не лише «помста», а й сигнал про вразливість патрона та потребу демонстрації сили.
За попереднім аналізом редакції Дейком, нинішній зрив тиші став наслідком накопиченої недовіри: перемир’я існувало радше як політична формула, ніж як працюючий режим безпеки. Коли ж до неї додали фактор Ірану, «запобіжники» виявилися слабшими за інерцію війни.
Угода про припинення вогню, що набула чинності 27 листопада 2024 року, прямо зобов’язувала Ліван не допускати атак Хезболли по Ізраїлю, а Ізраїль — не вести наступальних дій по цілях на території Лівану. Вона також прив’язувалася до реалізації резолюції 1701 і посиленого механізму моніторингу.
На практиці режим припинення вогню еродував щоденними взаємними звинуваченнями у порушеннях і ударами «у відповідь». Ліван навіть звертався до ООН через регулярні атаки, називаючи їх порушенням домовленостей.
Рішення Хезболли вийти з «паузи» читається як спроба повернути собі статус головного фронтового союзника Тегерана. Але тактичний ефект тут конфліктує зі стратегічною ціною: Ліван — не тил, а крихка держава з економікою, що не витримує нових хвиль евакуації та руйнувань.
Ізраїль, зі свого боку, трактує пуски як «кампанію», за яку Хезболла нестиме повну відповідальність, і прямо попереджає про «важку ціну» за ескалацію. Така риторика підштовхує сторони до логіки покарання, а не стримування.
Дахія — не просто географія, а символ: густонаселений район, де військова інфраструктура й цивільне життя роками співіснували небезпечно близько. Удар по такій зоні завжди множить ризик для мирних мешканців, навіть якщо цілі оголошують «військовими».
Евакуаційні накази стали маркером масштабу: людей попередили відходити щонайменше на кілометр від десятків населених пунктів, і дороги швидко забилися автівками. Це вже не точковий інцидент, а сценарій широкого вогневого поля.
Військова математика також змінилася: Хезболла дедалі частіше поєднує ракети з БПЛА, намагаючись перевантажити ППО та створити «вікна» для ураження об’єктів. Ізраїль відповідає ставкою на інтенсивні авіаудари та мобілізаційний тиск уздовж кордону.
Ліванський прем’єр Наваф Салам назвав ракетні пуски «безвідповідальним» кроком і пообіцяв не допустити, щоб країну «втягнули в нові авантюри». Це важливо: вперше за тривалий час Бейрут намагається артикулювати монополію держави на рішення про війну.
Паралельно Тегеран входить у найризикованіший період — перехід влади під бомбардуваннями. Financial Times описує тимчасовий механізм керування, але визнає: реальна вага силовиків і внутрішніх угруповань у таких умовах лише зростає.
На цьому тлі президент США Дональд Трамп публічно говорить про горизонт кампанії «чотири–п’ять тижнів», визнаючи можливість нових американських втрат. Чим довше триває війна США та Ізраїлю з Іраном, тим сильніше вона тисне на периферійні фронти — від Лівану до Перської затоки.
Затяжний сценарій означає й інше: союзники Ірану отримують стимул періодично «підсвічувати» свою присутність ударами, щоб змусити Вашингтон і Єрусалим розпорошувати ресурси. Для Хезболли це спокуса тримати напругу дозовано — але ризик полягає в неконтрольованому ланцюгу помсти.
В угоді 2024 року був закладений механізм реагування та верифікації за участі міжнародних посередників. Та коли сторони повертаються до логіки «самодопомоги», механізми стають статистами, а не арбітрами — особливо під час великої регіональної ескалації.
Додатковий виклик — майбутнє UNIFIL: Рада Безпеки ООН вже ухвалювала рішення про фінальний період мандата та підготовку до згортання місії наприкінці 2026 року. Якщо міжнародна присутність слабшає, ціна помилки на «синій лінії» лише зростає.
Економічний вимір не менш гострий: кожна хвиля ударів навколо Бейрута й страх перекриття логістики в регіоні підіймають премію ризику — від страхування суден до нафти. У таких умовах навіть короткі спалахи стають дорогими для всіх, хто залежить від стабільних маршрутів.
Політично ж Ліван опиняється між двома неможливостями: приборкати Хезболлу швидко він не здатен, а терпіти «право на відповідь» Ізраїлю — означає втрачати контроль над безпекою та відновленням. Для Ізраїлю дилема інша: як не перетворити стримування на війну на виснаження.
Найімовірніші траєкторії на найближчі тижні — три. Перша: обмежений обмін ударами з поверненням до напівперемир’я; друга: розгортання ширшої кампанії по Лівану; третя: «випадкове» розширення фронту через помилкову оцінку удару чи жертв серед цивільних.
Індикатори, за якими варто стежити, прості й жорсткі: масштаби евакуації, поява ударів по центру Бейрута, офіційні заяви Тегерана щодо ролі союзників, а також здатність Бейрута забезпечити контроль над пусками. Важливі й сигнали зі США — чи буде війна справді розрахована на 4–5 тижнів.
Цієї ночі Бейрут знову почув знайомий звук — коли вікна здригаються раніше, ніж встигаєш зрозуміти, що саме сталося. І саме так ламаються перемир’я: не одним рішенням, а серією «малих» кроків, які раптом складаються у велику ескалацію.
