Україна входить у розмову про перші після 2022 року вибори в Україні з відчуттям пастки часу. Партнери тиснуть на календар, суспільство — на безпеку, а держава має зшити процедуру, яку війна розірвала на мільйони людських траєкторій.
Голова Центральна виборча комісія Олег Діденко в інтерв’ю Reuters говорить прямо: організація голосування потребує «значного часу». Воєнний стан блокує вибори юридично, але навіть після нього інфраструктурні й реєстраційні провали не зникнуть автоматично.
Ключова умова — припинення вогню та гарантії безпеки для виборців і комісій. Без цього будь-який результат стане мішенню для оскаржень і атак. Опитування КМІС фіксує: лише 9% підтримують вибори до припинення вогню, тоді як більшість воліє чекати миру.
За оцінкою редакції Дейком, саме тут закладено головний ризик: «мирний план», який починається з бюлетеня, може завершитися кризою довіри. Вибори — не старт примирення, а фінал підготовки, де помилка в процедурі множиться на політичні наслідки.
Найскладніша технічна проблема — Держреєстр виборців. Війна змінила адреси, статуси, доступ до документів і навіть можливість зв’язку. ЦВК уже відновлює окремі онлайн-оновлення даних, але точність реєстру потребує місяців звірок і верифікації.
Другий вузол — українські біженці. За даними ООН, за кордоном перебувають мільйони громадян, і їх треба «знайти» адміністративно: уточнити реєстрацію, забезпечити логістику, відкрити дільниці. Без цього голосування за кордоном стане символічним, а не рівним.
Проблема впирається у кількість точок доступу. До великої війни Україна мала трохи понад сотню дільниць при посольствах і консульствах, чого недостатньо для нинішнього масштабу переміщення. Рішення про дільниці поза дипустановами виглядає реалістичнішим, але потребує угод з державами-реципієнтами.
Водночас інноваційні формати — онлайн чи пошта — несуть інший ризик: інформаційні атаки і спроби дискредитувати результат. Діденко підкреслює, що такі моделі вразливі до зовнішнього втручання. Тому кібербезпека стає частиною виборчої архітектури, а не додатком.
Окремий блок — військове голосування. На службі нині сотні тисяч людей, і забезпечити їм участь потрібно без втрати боєздатності та без загрози витоку даних. Україна має досвід 2019 року, але тепер масштаби інші, а фронт довший і небезпечніший.
Ще одна «червона зона» — окуповані території. Голосування там неможливе, і це створює політичну напругу, яку Росія використає для підриву легітимності влади. Український підхід — забезпечити право голосу тим, хто зможе приїхати на підконтрольну територію, але це не замінює втрачений доступ.
Матеріальна база теж розбита. Частина дільниць зруйнована або пошкоджена, особливо на сході, і їх потрібно відновлювати разом із громадами. Відновлення інфраструктури в цьому сенсі — не тільки про школи й ЦНАПи, а й про приміщення, зв’язок, резервне живлення, транспорт.
Політичний контекст додає тиску. США наполягають на виборах як елементі післявоєнної рамки, а Київ відповідає: без гарантій безпеки вибори перетворяться на шоу для агресора. Зеленський публічно заявляв про готовність до голосування за умови захищеного процесу.
Усе це відбувається на тлі російської риторики про «нелегітимність». Союзники України ці заяви відкидають, але сам факт дискусії підказує: вибори мають бути настільки чистими, щоб не залишити щілин для маніпуляцій. Якість процедури тут важливіша за швидкість.
Звідси й логіка «більше ніж один трек». Паралельно з юридичною підготовкою потрібні безпекові рішення: захист дільниць, протидія диверсіям, план реагування на ракетні загрози. Без цього навіть найкращий закон не працюватиме в день голосування.
Другий трек — дипломатичний: узгодження з ЄС і країнами, де розміщені біженці, правил відкриття дільниць і доступу спостерігачів. Третій — фінансовий: кошти на відновлення, ІТ, навчання комісій, логістику. Вибори — це велика операція держави, а не «кнопка старт».
Нарешті, потрібна комунікація з суспільством. Якщо люди не розумітимуть, чому процес триває довго, зростатиме недовіра й популізм. Пояснення має бути простим: вибори проводять тоді, коли можна проголосувати без страху і бути впевненим, що голос порахують чесно.
Поспіх у цій темі небезпечний ще й тим, що він підміняє зміст формою. Можна швидко розставити урни, але неможливо швидко повернути мільйони адрес, відновити реєстр, розгорнути дільниці за кордоном і гарантувати безпеку. Політичний дедлайн не замінює державну спроможність.
Отже, головне попередження Діденка — не про відмову від демократії, а про її захист. Вибори в Україні після війни мають стати моментом відновлення довіри, а не приводом для нової турбулентності. І для цього країні потрібен час, ресурси та чесні правила гри.
