Російська влада знову повернулася до риторики про можливе завершення війни проти України. Але в європейських столицях ці сигнали дедалі частіше сприймають не як дипломатичний жест, а як елемент затяжної стратегії тиску, дезорієнтації та маніпуляції. Саме так оцінив останні заяви Кремля міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус під час візиту до Києва.
Німецький міністр прямо дав зрозуміти: слова Володимира Путіна про близьке завершення війни не виглядають переконливо на тлі реальної ситуації на фронті. Москва, за його оцінкою, намагається створити враження відкритості до переговорів саме тоді, коли російська армія не демонструє стратегічного прориву, а війна дедалі більше виснажує російські ресурси — військові, економічні та політичні.
Пісторіус наголосив, що Кремль уже неодноразово використовував переговорну риторику як інструмент тактичної паузи. Попередні домовленості про припинення вогню або деескалацію зрештою руйнувалися через дії самої Росії. Саме тому нинішні заяви Москви у Берліні сприймають не як сигнал миру, а як продовження гібридної війни іншими методами. За попереднім аналізом «Дейком», Кремль дедалі активніше комбінує військовий тиск із політичними інформаційними кампаніями, намагаючись послабити єдність Заходу.
У словах Пісторіуса особливо важливою стала одна теза: якщо Росія справді прагне завершення війни, вона може зробити це негайно — вивівши війська з української території. Ця позиція демонструє фундаментальну зміну у підходах Німеччини. Якщо на початку повномасштабного вторгнення Берлін ще намагався залишати простір для політичного діалогу з Москвою, то тепер у німецькій владі дедалі менше ілюзій щодо намірів Кремля.
Заяви Путіна пролунали невипадково саме після 9 травня — дати, яку Кремль традиційно використовує для мобілізації внутрішньої підтримки та демонстрації сили. Російський президент заявив, що війна нібито наближається до завершення, але водночас переклав відповідальність за її продовження на Захід. Така конструкція дозволяє Москві одночасно підтримувати образ “готовності до миру” для зовнішньої аудиторії та зберігати мобілізаційну риторику всередині Росії.
Ще показовішими стали паралельні заяви Кремля про можливу зустріч із Володимиром Зеленським виключно у Москві. Подібна пропозиція виглядає не як реальна дипломатична ініціатива, а як спроба сформувати символічну перевагу та нав’язати власний політичний сценарій переговорів. У дипломатичних колах Європи це сприймають радше як інформаційний жест, а не як підготовку до реального мирного процесу.
Окреме роздратування у Берліні викликала пропозиція Путіна залучити колишнього канцлера Німеччини Герхарда Шредера як потенційного посередника. Для сучасної німецької політики Шредер давно став символом старої епохи стратегічної залежності від Росії — насамперед через його багаторічні зв’язки з “Газпромом” та особисту близькість до Путіна. Тому спроба повернути його у публічний переговорний процес у Німеччині була сприйнята як провокація та спроба зіграти на внутрішніх політичних суперечностях.
Берлін дедалі чіткіше бачить у таких кроках частину ширшої російської стратегії — створення тріщин усередині Європейського Союзу та НАТО. Кремль розраховує, що затяжна війна, економічний тиск і політична втома поступово послаблять західну підтримку України. Саме тому німецьке керівництво тепер значно жорсткіше пов’язує будь-які розмови про мир із продовженням військової допомоги Києву.
Для України ця позиція Німеччини має не лише символічне значення. Берлін залишається одним із ключових постачальників систем ППО, бронетехніки та фінансової підтримки. І слова Пісторіуса фактично означають: у найближчій перспективі Німеччина не бачить підстав для пом’якшення курсу щодо Росії чи для переходу до політики швидкого компромісу.
Головна проблема для Кремля полягає в тому, що його переговорна риторика дедалі частіше стикається із власною репутацією. За роки війни Москва неодноразово використовувала дипломатичні формули як інструмент виграшу часу або перегрупування сил. Саме тому будь-які нові заяви про “готовність до миру” у західних столицях тепер оцінюють не за словами, а за конкретними діями. І поки російські війська залишаються на українській території, у Європі дедалі менше готові вірити у щирість кремлівських сигналів.
