Українська система боротьби з корупцією дедалі більше нагадує механізм фінансових санкцій, а не кримінального покарання. За перші чотири місяці 2026 року суди винесли 814 рішень у справах про корупцію та пов’язані правопорушення. Жодне з них не завершилося реальним позбавленням волі. Основним інструментом відповідальності залишаються штрафи — навіть у справах із мільйонними збитками або схемами, пов’язаними з мобілізацією та військовим майном.
На перший погляд статистика виглядає суперечливо. Кількість судових рішень зменшилася на 27% проти аналогічного періоду торік. Водночас показники все одно майже вдвічі перевищують довоєнний рівень. Це означає, що антикорупційна система продовжує працювати інтенсивніше, ніж до 2022 року, але її фокус змістився від великих кримінальних процесів до адміністративних порушень.
Найпоказовіша цифра — структура самих справ. Дев’ять із десяти рішень стосуються фінансового контролю: помилок у деклараціях, несвоєчасного подання документів або конфліктів у звітності. Із 814 рішень лише 52 були кримінальними. Решта — адміністративні провадження, які значно швидше проходять через судову систему та рідше закінчуються суворими санкціями. За попереднім аналізом «Дейком», саме ця тенденція поступово змінює суспільне сприйняття антикорупційної політики: формальна кількість справ зростає, але відчуття невідворотності покарання — ні.
Українська модель протидії корупції фактично розділилася на дві паралельні системи. Перша — масова адміністративна. Вона працює швидко, генерує статистику та забезпечує постійний потік рішень. Друга — кримінальна, де розслідування тривають роками, а вироки стають винятком. У результаті саме адміністративні справи формують головну картину антикорупційної боротьби, хоча вони рідко пов’язані з великими схемами розкрадання чи політичною корупцією.
Це створює небезпечний дисбаланс. Держава демонструє активність у сфері контролю декларацій, але набагато слабше виглядає там, де йдеться про системні злочини, оборудки з бюджетними коштами або корупцію під час війни. Особливо помітним це стало на тлі рекордного 2025 року, коли суди винесли понад чотири тисячі рішень у корупційних справах — у 2,2 раза більше, ніж роком раніше. Формально система показала прорив. Фактично ж переважна більшість вироків також завершувалася штрафами.
Окремі кейси лише підсилили суспільний скепсис. Найбільший штраф минулого року — понад 1,24 мільйона гривень — отримав київський адвокат, який продавав схеми ухилення від мобілізації. За 15 тисяч доларів він пропонував оновлення даних у ТЦК та фіктивне працевлаштування для бронювання. Попри масштаб оборудки та суспільний резонанс, суд не призначив реального строку. Більше того, було знято арешт із квартири, землі, дорогого автомобіля та комерційної нерухомості.
Такі рішення особливо болісно сприймаються в умовах війни, коли питання мобілізації та забезпечення армії стали частиною національної безпеки. У суспільстві формується відчуття, що корупційний ризик можна конвертувати у фінансовий штраф, навіть якщо йдеться про схеми, які прямо впливають на обороноздатність країни.
На цьому тлі винятком виглядає вирок сержанту штурмової роти на Сумщині, який викрадав і продавав військову оптику. Суд призначив йому десять років позбавлення волі за привласнення тепловізорів та приладів нічного бачення загальною вартістю понад 4,5 мільйона гривень. У цій справі ключовим фактором стала не лише сума збитків, а й сам контекст війни: привласнення майна ЗСУ під час бойових дій суд кваліфікував як особливо тяжкий злочин.
Саме ця різниця демонструє нинішню логіку української судової системи. Реальні строки залишаються переважно для випадків, де корупція безпосередньо зачіпає військову сферу або містить елементи тяжкого кримінального злочину. В усіх інших категоріях суди значно частіше обирають штрафи, умовні покарання або адміністративні санкції.
Додатково ситуацію змінює нове законодавство щодо Реєстру корупціонерів. Закон №4496, який набрав чинності в липні 2025 року, суттєво скоротив строки зберігання інформації. Дані про адміністративні порушення тепер зберігаються лише рік. Для кримінальних справ записи видаляються після погашення або зняття судимості, а для юридичних осіб — через п’ять років. НАЗК уже почало очищення реєстру від старих записів.
Формально це виглядає як спроба привести систему до європейських стандартів захисту персональних даних та пропорційності покарання. Але практичний ефект може виявитися іншим. Якщо більшість справ — адміністративні, а головне покарання — штраф, то значна частина корупційних історій фактично зникатиме з публічного поля вже через рік. Для політиків, чиновників і посадовців це означає швидке репутаційне «обнулення».
Україна входить у період, коли сама кількість антикорупційних справ перестає бути головним показником ефективності. Ключовим питанням стає співвідношення між масштабом злочину та реальними наслідками для винних. Поки ж система демонструє іншу тенденцію: держава активно фіксує порушення, але обережно використовує найжорсткіший інструмент — позбавлення волі.
У короткостроковій перспективі це дозволяє судам швидше закривати провадження та накопичувати статистику. У довгостроковій — створює ризик ерозії самої ідеї невідворотності покарання. А для країни, яка одночасно веде війну, отримує міжнародну допомогу та декларує курс на європейську інтеграцію, саме довіра до антикорупційної системи стає одним із критичних ресурсів державності.
