Завантаження публікації
Помилування для учасників 6 січня: чому «прощення Трампа» не закрило конфлікт у США

Помилування для учасників 6 січня: чому «прощення Трампа» не закрило конфлікт у США

Майже через рік після масових помилувань частина учасників штурму Капітолія знову під слідством, інші злидарюють, а рух радикалізується, вимагаючи «розплати».


Для багатьох учасників заворушень 6 січня помилування від Трампа було недостатньо — Кенні Голстон
Валерія Москаленко
Валерія Москаленко
Газета Дейком | 06.01.2026, 20:50 GMT+3; 13:50 GMT-4

Перші години другого терміну Дональда Трампа почалися з політичного жесту максимальної сили: він дав помилування майже 1600 фігурантам справ про 6 січня. Для багатьох це означало вихід із в’язниці та зупинку кримінальних переслідувань.

У Білому домі подали рішення як шлях до «національного примирення». Але реальність виявилася жорсткішою: помилування не повернуло людям роботу, репутацію, психічну рівновагу і фінансову стабільність. Частина звільнених повернулася в той самий хаос, з якого й прийшла.

Соціальні мережі швидко заповнилися подяками, але за ними почалася друга хвиля — вимоги. Для багатьох «J6» помилування стало не фіналом, а стартом нового торгу: якщо вони «жертви», то де покарання «винних» і де компенсації за нібито переслідування.

Ключова напруга тримається на різниці двох картин світу. Для одних це була атака на демократію США і перехід межі, для інших — «пастка» та «інсценування». І саме цю другу версію частина руху зробила своєю ідентичністю, яку не може скасувати жоден президентський підпис.

Станом на п’яту річницю Капітолійського штурму важливих фактів, які б спростували висновки слідчих і конгресових розслідувань, не з’явилося. Але на віру в змову факти діють погано. Конспірологія живиться не доказами, а емоцією приниження і відчуттям «нас зрадили».

Тому навіть після амністії частина помилуваних лишається в психологічній пастці. Їм потрібне не звільнення, а підтвердження, що вони мали рацію, і що «глибинна держава» існує. Коли держава під керівництвом Трампа цього не доводить, гнів розвертається вже проти своїх.

Цей розворот ударяє по самому Трампу. Він роками підживлював тезу про «несправедливе переслідування», але тепер його прихильники питають: якщо все було незаконно, чому ніхто не сидить? Чому не відкрито «справу проти прокурорів» і чому немає масових арештів?

Так народжується новий цикл радикалізації. Стара змова про «підставу» перетворюється на нову: мовляв, навіть нинішні керівники силових органів нібито прикривають правду. Рух починає підозрювати власних союзників і переходить у режим постійного пошуку ворога.

Учасники заворушень прориваються до Капітолію 6 січня 2021 року. Заклики до помсти серед помилуваних учасників заворушень та їхніх прихильників залишаються гучними та нетерплячими — Ерін Шафф

Показовою стала історія з трубними бомбами біля штабів двох партій, залишеними напередодні 6 січня. Коли з’явилися різні версії причетності, спільнота «J6» зреагувала не за логікою суду, а за логікою віри: будь-яке пояснення, яке не вписується у змову, оголошується прикриттям.

Коли федеральні структури оголосили про затримання підозрюваного, це не знизило напругу, а додало підозр. Частина активістів одразу почала називати затриманого «цапом-відбувайлом». У такій системі координат будь-який офіційний крок — доказ того, що «влада щось ховає».

Окремий розділ — вимога «репарацій» для учасників 6 січня. Деякі адвокати та активісти намагаються запустити механізм компенсацій, порівнюючи себе з жертвами терактів. Це радикальна спроба переписати статус: від засуджених до постраждалих.

Тут виникає політична прірва. Компенсації означали б, що держава визнає неправоту переслідування. Для інституцій США це небезпечний прецедент, який підриває принцип відповідальності за насильство проти поліції та за зрив мирної передачі влади.

Тому навіть за сприятливої для Трампа політичної атмосфери між «розмовами» та «діями» лишається дистанція. Держава не любить платити за рішення судів, які сама ж виконувала. І тим більше — не любить легалізувати версію, що напад на Капітолій був виправданим.

Водночас людський вимір історії не зникає. Після звільнення частина помилуваних повернулася у бідність, борги та сімейні руїни. Комусь потрібна терапія, комусь — робота, комусь — елементарне житло. Помилування не лікує травму і не повертає втрачені роки.

Є й інша проблема: повторні арешти. Коли люди виходять із тюрми без стабільного середовища, ризик рецидиву або нових конфліктів із законом зростає. Для суспільства це виглядає як доказ, що «помилування Трампа» було політичним, а не реабілітаційним рішенням.

Найважче те, що рух «J6» не розчиняється, а консервується в образі жертви. Людині, яку роками переконували, що вона мученик, складно повернутися до буденного життя. Вона шукає нову мобілізацію, новий «фронт» і нову історію про зраду.

Це створює ризик для самого Республіканського табору. Деякі помилувані вже погрожують не підтримувати партію на виборах, якщо не побачать «відповідальності» тих, кого вони називають винними. Так внутрішня радикальна меншість починає шантажувати політичний центр.

П'ять років потому теракт на Капітолій продовжує визначати багатьох його учасників. Деякі планують повернутися до Вашингтона на п'яту річницю, щоб знову пройти шлях, який змінив їхнє життя — Ерін Шафф

Окремий запобіжник у цій історії — строки давності. Для конспірологічного крила дата 6 січня 2026 року стала символічним дедлайном: мовляв, «останній шанс» притягнути до відповідальності «провокаторів». Це лише підігріває напругу напередодні річниці.

Паралельно існує й інституційний спротив. Частина прокурорів, агентів і поліцейських, які вели справи, обурені вимогами помилуваних «покарати переслідувачів», але не здивовані ними. Вони бачать у цьому типову логіку секти: лідер обіцяє, а послідовники вимагають виконання.

Для американської політики наслідок простий: подія 6 січня стала довготривалим маркером іденебності. Вона перестала бути датою в календарі й перетворилася на інструмент мобілізації електорату, атаки на інституції та тест на лояльність усередині партій.

Для держави ризик ще глибший: розмивання межі між правосуддям і політикою. Коли помилування використовується як переписування історії, довіра до судів і слідства падає. А коли довіра падає, зростає спокуса вирішувати політичні конфлікти силою.

У короткій перспективі Трамп отримав лояльність частини бази, але разом із нею — некеровані очікування. Він відкрив двері, але не може контролювати, що люди занесуть через поріг: бажання помсти, компенсацій, «арештів» і нових чисток у системі.

У довгій перспективі ця історія працює як попередження. Якщо держава підмінює примирення амністією без відновлення правди і без відповідальності, конфлікт не зникає, а накопичується. Він просто змінює форму і шукає нові цілі.

Америка зайшла в фазу, де 6 січня — це вже не судова хроніка, а політичний міф, який живиться образою. І чим більше влада грає в міфи, тим важче повернути суспільство в режим спільних правил, де закон вищий за племінну лояльність.


Валерія Москаленко — Кореспондент, який спеціалізується на європейській політиці, виробництві, військовій готовності та аналітиці. Вона є дипломатичним кореспондентом у Європі та працює в Парижі, Франція.

Цей матеріал опубліковано 06.01.2026 року о 20:50 GMT+3 Київ; 13:50 GMT-4 Вашингтон, розділ: Сполучені Штати, Історія, із заголовком: "Помилування для учасників 6 січня: чому «прощення Трампа» не закрило конфлікт у США". Якщо в публікації з'являться зміни, про це буде зазначено та описано у кінці публікації.

Читайте щоденну газету та загальну стрічку новин газети Дейком, яка поєднує багато цікавого в понад 40 розділах з усіх куточків світу.


Save

Новини, які можуть Вас зацікавити:

Штатні та позаштатні журналісти газети «Дейком» щодня готують сотні публікацій, щоб читачі отримували найоперативнішу, перевірену й глибоку інформацію. Ми працюємо для тих, хто хоче розуміти суть подій, бачити широку картину та бути на крок попереду.

Останні новини

Вибір редакції