У Брюсселі 9 лютого 2026 року на стіл послів лягла пропозиція, що ламає звичну географію санкцій ЄС: під обмеження хочуть підвести порти в Грузії та Індонезії, які обслуговують російську нафту.
Йдеться про зміну оптики: якщо раніше полювали за танкерами «тіньового флоту», то тепер б’ють по вузлах, де вантажі змішують, «перепаковують» документами й відправляють далі. Саме так, за даними ринку, працюють азійські перевалочні точки.
Проєкт документа пропонує додати до списку порт Кулеві в Грузії та порт Каримун в Індонезії й заборонити будь-які транзакції з ними для компаній та громадян ЄС. Рішення потребує одностайності.
За підрахунками редакції «Дейком», це сигнал про перехід від «санкцій по об’єктах» до «санкцій по ланцюгах»: санкційний пакет намагається закрити не один маршрут, а логістичну екосистему обходу санкцій.
Кулеві й Каримун з’являються в 20-му пакеті як частина ширшого повороту: Єврокомісія говорить про відхід від цінової стелі G7 до повної заборони морських послуг для російської сирої нафти.
У перекладі з бюрократичної мови це означає тиск на страхування, фрахт, брокерів, ремонт і технічний супровід — усе, що робить торгівлю можливою навіть для «прапорів зручності». Детально про цю логіку «Дейком» писав 5 лютого 2026 року.
Грузинський кейс болючий: Кулеві — чорноморський портовий вузол, поруч із яким розвивається нафтова інфраструктура. У жовтні 2025-го Reuters фіксував перше постачання російської нафти до нової грузинської переробки через Кулеві.
Для Тбілісі це не лише про бізнес. Санкції ЄС по порту — удар по репутації держави, що декларує європейський курс, але дедалі частіше опиняється в сюжетах про обхід обмежень і «сіру» торгівлю енергоресурсами.
Індонезійський Каримун — інша географія, але схожа функція. Reuters ще у травні 2025-го описував термінал як перевалочний хаб, де вантажі з РФ можуть «перепризначатися», а влада визнавала: це вільна зона поза прямою компетенцією енергоміністерства.
Сенс заборони транзакцій із портами — не «закрити ворота» фізично, а відрізати європейський сервіс і гроші: фінансування рейсів, страхові покриття, юридичні послуги, агентування. Для більшості великих гравців це стає токсичним ризиком комплаєнсу.
Пакет б’є й по «матеріальній» економіці РФ: пропонують нові імпортні заборони на нікелеві злитки, мідь, залізні руди, металобрухт (включно з алюмінієм), а також на сіль, аміак, кремній та інші позиції — щоб звузити експорт металів і валютні надходження.
Окремий шар — антиобхід. Уперше планують застосувати інструмент протидії обходу санкцій проти третьої країни: обмежити продаж до Киргизстану металорізальних верстатів і комунікаційного обладнання на кшталт модемів та роутерів.
Фінансові «капіляри» теж перекривають: у проєкті — санкції проти двох киргизьких банків за послуги з криптоактивами для РФ, а також банків у Лаосі й Таджикистані; водночас два китайські кредитори пропонують зняти зі списку.
Показовий і вибір енергетичних цілей: до переліку додають Bashneft (дочка «Роснефть») та вісім НПЗ, зокрема великі туапсинський і сизранський, але самі «Роснефть» чи «Лукойл» у документі не фігурують — простір для торгу всередині ЄС зберігають.
Москва відповідатиме старими методами: дисконти, перевалка «борт-у-борт», маскування маршрутів, зміна власників і страховиків. Та ставка Брюсселя — в тому, що заборона морських послуг зменшить маржу й підвищить операційні витрати настільки, що воєнне фінансування подорожчає.
Для компаній і урядів це ще й ESG-практика у грубій реальності: «S» і «G» тепер вимірюються не звітами, а перевіркою портів заходу, ланцюгів власності, санкційних списків і ризику співучасті в обході. Навіть нейтральна логістика стає політичною.
Україні цей напрямок вигідний стратегічно: чим менше доходів від російської нафти, тим складніше підтримувати темп війни. І не випадково в європейських дискусіях дедалі частіше звучить теза про санкції саме проти портів і фінансових «прокладок».
Та ухвалення — окремий фронт. Санкції ЄС потребують одностайності, а медійно гучні новації — як удар по портах третіх країн — здатні викликати спротив держав, які бояться економічних наслідків або торгують із Москвою «через шпарини».
Орієнтиром називають кінець лютого: Єврокомісія хотіла б затвердити пакет до 24 лютого 2026 року — четвертої річниці повномасштабного вторгнення. Саме тоді стане ясно, чи витримає єдність ЄС новий рівень санкційної екстериторіальності.
Ключові маркери для ринку — остаточні юридичні формулювання «транзакцій із портом», список сервісів, які підпадуть під морські послуги, і здатність G7 синхронізувати правила. Без цього російська нафта й далі знаходитиме «сірі» шлюзи.
Утім, сам факт появи Кулеві та Каримун у проєкті — це попередження всім транзитним хабам: Європа готова переносити санкційний тиск за межі своїх кордонів. І у 2026-му порти стають не тлом війни, а її економічною лінією фронту.
