Дев’ятий травня 2025 року Кремль зробив спробу перетворити ювілейний 80-й парад Перемоги на демонстрацію нової світової амбіції Росії. У центрі уваги опинився президент Володимир Путін, який, запрошуючи лідерів країн, що історично позиціонують себе як нейтральні або антизахідні, прагнув окреслити Москву як лідера «зростаючого не-західного світового порядку». На Червоній площі пройшла хода 11 500 військовослужбовців, серед яких уперше в історії були помічені не лише новітні зразки озброєнь, але й регламентована участь китайського й сербського контингентів, а також почесний склад із понад десятка генералів КНДР.
Триває важлива трансформація російської пропаганди: замість орієнтації на внутрішню аудиторію парад став знаковою подією зовнішньополітичного трактату. Показові кадри з Путіним поряд із Сі Цзіньпіном, Лулою да Сілвою та Александром Вучичем демонстрували, що Москва вміє підтримувати традиційні зв’язки з Пекіном та розвивати їх далі, а також зміцнювати зв’язки з латиноамериканськими та європейськими союзниками. Водночас помітною була відсутність високопоставлених представників Сполучених Штатів: жоден із провідних американських чиновників не відвідав парад, що свідчить про продовження напруженості між Кремлем і Вашингтоном, попри окремі заяви Дональда Трампа про готовність співпраці з Путіним.
Збройні сили Росії вперше широко представили свою новітню техніку: понад 180 бойових машин — від танків до ракетних комплексів з ядерним потенціалом — проїхали перед трибунами, увінчаними потужним звуком військового оркестру. Особливий інтерес викликала поява підрозділу безпілотних літальних апаратів, які активно застосовуються на українському фронті. Моменти, коли ці дрони буквально провозилися на платформах повз глядачів, стали символом того, яку роль Москва надає технологіям у сучасній війні.
Виступ Путіна був насичений історичними алюзіями: посилання на «тисячолітню історію», «традиційні цінності» та «спільну боротьбу з нацизмом» поєднувалися з риторикою про «справедливу війну» в Україні, яку офіційно називають «спеціальною військовою операцією». Незважаючи на те, що на фронті Росія не досягла вирішальних успіхів і останніми місяцями фіксувала лише поступове просування, на трибунах акцент робився на згуртованості народу, підтримці армії та діями союзників, що нібито «не дали Кремлю впасти в ізоляцію».
За межами офіційної програми місто було повністю заблоковане: зупинено рух транспорту, закриті станції метро, посилена охорона периметра Кремля. Система державного інтернет-моніторингу відстежувала активність у мережі, а місцеві жителі скаржилися на перебої у зв’язку. Це був не лише військово-цивільний спектакль, а й випробування рівня контролю над масовими комунікаціями в умовах можливих атак із повітря. Нагадаємо, що напередодні параду українські безпілотники завдали удару по аеропортах Москви, що спричинило тимчасове закриття всіх чотирьох терміналів.
Геополітичний контекст параду свідчить про намір Кремля переорієнтуватися з торгівлі нафтою та газом на політичну підтримку з боку Китаю й інших партнерів. Економіка РФ за останній рік страждала від падіння цін на вуглеводні та високих процентних ставок, спрямованих на стримування інфляції. Друга зустріч із Сі Цзіньпіном на трибуні стала символічним підтвердженням непростого, але взаємовигідного союзу: Пекін залишається головним кредитором Москви, а Путін — пріоритетним партнером у глобальній конкуренції з Заходом.
Парад завершився видовищним авіашоу: ударні винищувачі та бомбардувальники пролетіли над Москвою, залишивши низку характерних контурів у формі цифри «80». Це мало на меті підкреслити спадкоємність поколінь та важливість пам’яті про Другу світову війну. Але головний меседж полягав не лише в історичній ретроспективі, а в тому, що Кремль не відмовляється від амбіцій бути центром нового багатополярного світу.
Незважаючи на подібну демонстрацію «м’якої сили», критики звертають увагу на те, що парад вирізнявся надмірною театральністю і відволікав від реальних викликів: затяжної війни в Україні, економічної стагнації та міжнародної ізоляції. У внутрішній політиці це мало знизити невдоволення громадян через тривалість «спеціальної операції», а на міжнародній арені — продемонструвати «живучість» режиму. Очевидно, що Кремль використав ювілей 9 травня не лише для вшанування подвигу предків, а й для самопіару Путіна як гаранта «традиційних цінностей» та «національних інтересів» у мінливому світі.
Таким чином, парад на Червоній площі став складовою частиною гібридної стратегії Кремля: масова військова демонстрація поєдналася із зовнішньополітичними сигналами щодо партнерства з Пекіном, Вашингтоном та Північною Кореєю, а також із посиленим контролем інформаційного простору. Чи спрацює ця стратегія на користь Москви? Відповідь залежатиме від темпів врегулювання конфлікту в Україні, від динаміки цін на сировину і від того, чи підтримають Путіна його нові й старі союзники в умовах дедалі суворішого тиску Заходу.
